Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано, поза культурою інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, запозичуючи й творчо осмислюючи надбання інших народів.
Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвиткові національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечуються соціально-економічними зв'язками, зумовленими прагненням народів до порозуміння і взаємозбагачення.
Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Проте кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Тобто він належить до національної культури, без якої немає культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.
Становлення світового ринку планетарного типу та стрімке розгортання інформаційної революції свідчить про те, що людство вступає в нову глобальну планетарну еру, переходить до нової універсальної технічної та інформаційної цивілізації.
Сьогодні постає проблема, пов'язана з формуванням єдності етнокультурного розмаїття, яке є головною умовою існування світової культури як цілісного феномена.
«Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм і цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.
Здатність людини розвиватися на мультикультурній основі, засвоювати нові культурні цінності стає дедалі більш соціально значущою. Це один з ефективних механізмів соціокультурної динаміки, власне процесу культуротворчості.
У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікуль-турному середовищі.