1. Поняття мотивації праці, її зміст і види
2. Вимоги до системи мотивації
3. Методи підвищення вмотивованості праці
4. Теорії мотивації
-1-
Ставлення людини до трудової діяльності визначають різні внутрішні і зовнішні спонукальні дії.
До внутрішніх сил відносять потреби, інтереси, бажання, прагнення, ціннісні орієнтири, ідеали, мотиви.
До зовнішніх сил відносять різноманітні методи економічного та морального впливу (стимули), які використовуються для підвищення трудової активності працівників.
Таким чином, мотивація –це комплекс причин, які спонукають працівників до цілеспрямованих дій і є рушійною силою людської діяльності і поведінки на основі залучення до її здійснення.
Мотивація праці як механізм представляє собою систему, яка узгоджує багатономенклатурні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації й настанови, мотиви і мотиваційну структуру поведінки.
Спрощена модель мотивації поведінки через споживання складається певний ланцюг:
Спонукання (мотиви) → поведінка (дія) → результат задоволення потреб (повне задоволення, часткове задоволення чи відсутність задоволення.
Найвпливовішим елементом у визначеному механізмі мотивації є мотиви , які представляють собою спонукальну силу, яка передує дії.
-2-
Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на певних вимогах, а саме:
- надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;
- узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;
- створення належних умов для захисту здоров’я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;
- забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, х підвищення кваліфікації та перекваліфікації;
- підтримування в колективі атмосфери довіри. Заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками.
-3-
Система мотивації праці включає наступні групи методів:
1) організаційно-виробничі;
2) соціально-економічні;
3) адміністративні;
4) правові;
5) соціально-психологічні;
6) інформаційно-роз’яснювальні.
Організаційно-виробничі методи направлені на створення сприятливих передумов для трудової діяльності працівників, сприяють ритмічній роботі, викликають позитивні емоції.
Соціально-економічні методи спрямовані на створення гнучкої системи стимулювання працівників, зокрема на забезпечення відповідних передумов для вибору будь-якої форми власності підприємством, на розробку науково обґрунтованої системи тарифних ставок і посадових окладів, на узгодження системи оплати праці з кінцевими результатами виробництва, напруженістю і складністю праці, завантаженістю працівника протягом зміни та умовами роботи.
Адміністративні методи ґрунтуються на властивих системі управління відносинах підпорядкування. Керівник, наділений відповідними повноваженнями, координує діяльність підпорядкованих йому осіб та підрозділів за допомогою комплексу організаційно-розпорядницьких і нормативних документів (наказів, розпоряджень, інструкцій, положень, стандартів тощо), які носять обов’язковий і адресний характер.
Правові методи являють собою систему правил, дотримання яких повинно гарантуватися правовими нормами, що містять відомості про посадову, дозволену, стимулюючу, заохочувальну чи заборонну поведінку працівників. Правові розпорядження вносять порядок та організованість до системи соціальних зв’язків, визначають правові положення посадових осіб і колективів, надають їм права та обов’язки відносно один одного й у кінцевому рахунку спонукають людей до активної поведінки.
Соціально-психологічні методи спрямовані на створення сприятливого клімату в колективі, де працівник почувається зручно. Створенню таких умов сприяють стиль керівництва, розуміння керівником соціально-психологічних процесів, які відбуваються в колективі, знання потреб, інтересів людей та вміння впливати на них, спілкуватися з різними соціально-демографічними групами в колективі, підтримка ініціативи та заповзятливості працівників, прагнення знайти нові ефективні форми організації виробництва, підвищити якість продукції.
Інформаційно-роз’яснювальні методи призначені для підвищення рівня інформованості працівників у виробничій та невиробничій сферах. Інформація має відповідати ряду вимог:
- стислість;
- точність;
- оперативність;
- порівнянність;
- доцільність;
- неупередженість;
- адресність;
- своєчасність;
- корисність.
Реалізація визначених методів підсилення вмотивованості праці передбачає:
ü широке визнання досягнень тих людей, чиї результати праці перевищують середні показники, характерні для працівників даної категорії;
ü виплату працівникам частки прибутку,отриманого внаслідок підвищення продуктивності їхньої праці;
ü участь працівників в розробці показників, за якими оцінюються результати діяльності підприємства;
ü запобігання ситуаціям, де інтереси працівників суперечать інтересам підприємства;
ü уточнення і чітке визначення посадових обов’язків працівників;
ü відсутність будь-яких соціальних привілеїв для керівництва, які поглиблюють диференціацію між ними і рядовими працівниками.
-4-
Розрізняють два підходи до вивчення мотивації.
Перший підхід ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Теорії цього напряму базуються на вивченні потреб людини, які власне і є основним мотивом її поведінки, а відтак і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів А.Маслоу, Ф.Герцберга, Д.МакКлелланда тоо.
4.1 Змістовні теорії мотивації (повідковий підхід)