Рівень продуктивності праці визначається виробітком і трудомісткістю.
Виробіток(В) — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:
де Q – обсяг виготовленої продукції, од.; Т – затрати робочого часу, людино-год. (людино-дн);
ЧПР – середньооблікова кількість працівників, осіб.
Трудомісткість (t)– витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції одним, або групою працівників певної професії та кваліфікації. Це обернена величина виробітку:
Оскільки показники трудомісткості і продуктивності праці є взаємооберненими, то між ними є таке співвідношення:
де а- відсоток зменшення трудомісткості, %
в – відсоток збільшення виробітку, %;
Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу: годинний, денний і річний.
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.
Денний виробіток залежить від тривалості робочого дня і використання робочого часу в середині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а і цілодобові простої
Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки діяльності підприємств, мети розрахунків, способів визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють такі методи:
- натуральний – обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях;
- умовно-натуральний – різні види продукції за допомогою перевідних коефіцієнтів приводять до єдиного вимірювача;
- трудовий – обсяг виробленої продукції обчислюється на основі її трудомісткості;
- вартісний (грошовий) – обсяг виробленої продукції розраховується у вартісному вимірювання з використанням вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста і умовно-чиста продукція, валовий дохід).
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий).
-2-
Фактори — це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці.
Фактори зростання продуктивності праці за змістом можливо поділити на 3 групи:
- матеріально-технічні фактори, які характеризують рівень розвитку, ступень використання та якість засобів виробництва. До цієї групи належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технології виробництва;
- організаційно-економічні, які характеризують ступень розвитку форм організації та управління суспільного виробництва. До цієї групи належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управлінні
- соціально-економічні пов`язані з роллю людини у суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.
З метою виявлення та найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці всі резерви класифікуються залежно від видів ресурсів, що використовуються (резерви кращого використання засобів виробництва та поліпшення використання робочої сили), часу їх використання (поточні та перспективні), сфери виникнення (загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві та внутрішньовиробничі).
Внутрішньовиробничі резерви підрозділяються на:
- резерви зниження трудомісткості продукції;
- резерви поліпшення використання робочого часу;
- резерви поліпшення структури і використання кадрів;
-3-
- впровадження досягнень науково-технічного прогресу;
- удосконалення організації виробництва і праці;
- підвищення якості професійно кваліфікаційного рівня робочої сили;
- удосконалення систем мотивації та стимулювання праці.
На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.
-4-
Динаміка продуктивності праці визначається шляхом співставлення рівнів продуктивності праці за різні періоди.
При її оцінці обчислюють такі показники:
- індекс зростання продуктивності праці (Іпп) визначається як відношення значення продуктивності праці планового періоду (ПТплан) до значення продуктивності праці базового періоду (ПТбаз) за формулою:
- відсоток зростання продуктивності праці (іпт) показує, як змінилась продуктивність праці в порівнянні з базовим періодом, або, іншими словами, скільки відсотків складає сьогоднішня продуктивність праці. Він визначається за формулою:
- темп приросту продуктивності праці (ΔІпт) показує, на скільки відсотків зросла (зменшилась) продуктивність праці в плановому періоді порівняно з базовим періодом, і визначається за формулою:
Отже, розробка дієвої політики щодо підвищення продуктивності праці повинна починатися з планомірного виявлення всіх наявних у підприємства можливостей та резервів. Основними напрямами в цій галузі є організація розробки і здійснення планів щодо підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці, а також активна участь в плануванні організаційно-технічних заходів і контроль за їх виконанням. До опрацювання таких заходів слід залучати широкі маси промислово-виробничого персоналу: працівників, інженерно-технічних робітників, службовців, керівників тощо, їх участь сприяє виявленню внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці. Але все ж найважливішим резервом підвищення продуктивності праці є її наукова організація.