В умовах переходу до ринку особливої актуальності набуває вивчення проблем становлення праці як першої життєвої потреби й основного джерела існування людини. Нині на перший план виходить питання забезпечення працездатного населення важливим джерелом існування -постійним місцем роботи. На другому плані — питання змістовності, відповідності праці інтелектуальним запитам і творчому зростанню.
Сучасна практика господарювання виявила зовсім нові проблеми, поняття, підходи до праці при наявності прямого (фіксованого) і прихованого безробіття. До числа таких проблем, насамперед, належать ставлення до праці та її психологічний зміст.
Аналіз сучасного стану господарської діяльності показав, що зовсім недослідженими виявилися питання поведінки людини в екстремальних умовах безробіття, співвідношення матеріального і духовного в праці людини, функції праці як засобу існування та життєвої потреби. Уточнення й подальшої розробки вимагають питання умов праці, інтересу до неї як до фактора, що формує людину.
Проблема праці з позиції зацікавленості, обов'язку чи задоволення потреб хвилювала людство віддавна, але як засіб існування вона найбільше проявляється в умовах функціонування ринку праці. Праця як джерело існування є ознакою людського суспільства. Як вічна природна умова існування людини праця проявляється протягом усього періоду життя людства. Через категорію матеріального буття вона виступає як мета, втілення якої здійснюється відповідно до матеріальних можливостей суспільства.
У загальному понятті праця як засіб житгя містить у собі суть трудової діяльності, вічного джерела існування суспільства й окремого індивіда. В основі трудового процесу як засобу до життя лежить потреба його здійснення з метою підтримки біосоціального існування шляхом дотримання того чи іншого рівня споживання (стандарту споживання). Він визначається величиною фізіологічних, раціональних норм споживання, мірою забезпеченості, величиною споживчого кошика. Працю як доцільну діяльність людини слід розглядати в тісній залежності з такими поняттями, як засоби до життя і життєва потреба.
Трудова діяльність людини водночас є сферою її самореалізації як соціального індивіда, через канапи якої здійснюється зв'язок із зовнішніми факторами мотивації праці.
Говорячи про притаманну людині потребу в праці, варто наголосити, що діяльність людини не може бути зведена тільки до задоволення її різноманітних матеріальних і духовних потреб. Праця не повинна виступати тільки як засіб відтворення фізіологічного буття людини. Значно більшою мірою вона характеризує собою відповідний спосіб діяльності та життя, на відміну від праці як засобу існування, праця як життєва потреба завжди виступає окремою самостійною цінністю.