Процес прийняття рішення про купівлю

Ядром комплексної моделі поведінки споживача є процес прийняття рішення про купівлю, тобто діяльність людей стосовно попереднього осмислення, супроводження і наступного усвідомлення здійсненого.

Процес прийняття рішення про купівлю має за мету вирішення якихось проблем споживачів і може складатися з таких етапів:

· розуміння проблеми;

· пошук інформації;

· оцінка альтернатив;

· рішення про купівлю;

· поведінка після купівлі.

І.Вихідний момент прийняття рішень про купівлю — розуміння проблеми. Його суть у розумінні різниці між бажаною і реальною ситуацією. Саме воно приводить до прийняття відповідних рішень. Розуміння проблеми може бути простим (констатація відсутності або неякісності якихось товарів) або більш складним (відчуття дискомфорту, погіршення іміджу), констатоване самостійно або стимульоване зовнішніми чинниками (наприклад, рекламою). Воно підводить споживача до пошуку інформації стосовно шляхів та методів вирішення даної проблеми.

ІІ. Тут перш за все використовується внутрішній пошук, тобто віднаходження відповідної інформації з досвіду споживача щодо аналогічних минулих закупівель. Якщо цього досвіду мало, а ризик прийняття неправильного рішення дуже великий, має місце зовнішній пошук. Для цього можуть бути використані особисті (друзі, сусіди, родичі), суспільні (статті в газетах чи журналах, спеціальні огляди, теле- та радіопередачі) і торговельні (ярмарки, виставки, презентації, реклама, поради продавців) джерела інформації.

У процесі пошуку інформації споживач перш за все досягає точного розуміння проблеми, тобто конкретизує свою мету чи наміри. Крім цього, він визначає існуючі обмеження у прийнятті рішень (як правило, це обмеження стосовно грошей або часу), а також припущення щодо чинників або ситуацій, які спрощують проблему так, щоб її можна було вирішити в рамках існуючих обмежень.

Кінцевий результат пошуку інформації — набір альтернатив або варіантів купівлі, які споживач повинен оцінити з точки зору найкращого вирішення своєї проблеми, а також існуючих обмежень. Оцінка наявних альтернатив здійснюється на основі використання об’єктивних і суб’єктивних критеріїв. Об’єктивними оціночними критеріями є функціональні характеристики продукції, її упаковка, якість, ціна; суб’єктивними — престиж торгової марки, імідж, унікальність, популярність.

ІІІ.Кожна альтернатива для споживача має свої переваги та недоліки. Але разом з тим якась із них у кожному конкретному випадку найповніше відповідає очікуванням щодо розв’язання проблеми. Саме таку альтернативу і обирає споживач, приймаючи рішення про купівлю.

IV.Разом з тим, часто, незважаючи на попередні кроки, споживач приймає рішення імпульсивно, тобто стихійно, під впливом емоцій та почуттів, а не фактів при першому контакті з продуктом чи під впливом реклами.

Відмінними ознаками імпульсивної купівлі є:

· раптове, спонтанне і потужне бажання діяти;

· стан психічної неврівноваженості, в якому людина може втратити контроль над собою;

· стан конфлікту і боротьби, який переходить у термінову дію;

· мінімум об’єктивності в оцінках;

· відсутність роздумів про наслідки.

Визнається, що саме так здійснюється близько однієї третини всіх купівель.

V.Останній етап процесу прийняття рішень про купівлю — поведінка після купівлі. Вона являє собою порівняння купленого товару зі своїми надіями чи сподіваннями. Така оцінка має два аспекти — оцінка безпосереднього рішення та оцінка процесу прийняття рішення. Вона може привести до задоволення чи розчарування. Якщо має місце останнє — слід з’ясувати причини такої ситуації. Можливо, що куплений товар має якісь суттєві недоліки, а можливе і те, що вимоги споживача до продукту занадто високі.

Часто споживач після купівлі повертається в думках до тих альтернатив, які оцінював на попередніх етапах. При цьому у нього може виникнути відчуття психологічної напруженості, яке називається пізнавальною невідповідністю (пізнавальним дисонансом). Щоб пом’якшити цю невідповідність, споживач намагається знайти додаткову інформацію, яка підтвердить зроблений ним вибір. У зв’язку з цим необхідно практикувати повторну рекламу, яка переконає споживача у тому, що він здійснив правильний вибір.

З огляду на наявність такого етапу прийняття рішень товаровиробник повинен також цікавитись тим, як покупець використовує його товар, що він з ним кінець кінцем робить.

Варіанти використання купленого товару споживачем

 

Сприйняття— це процес, за допомогою якого людина обирає, організує чи інтерпретує інформацію для створення виразної картини навколишнього оточення.

Для сприйняття необхідна увага. Саме вона створює інформаційний зв’язок між людиною й навколишнім середовищем, її свідомістю і товаром.

Увага може бути невимушеною (продуктом внутрішніх стимулів людини) або вимушеною (наприклад, поведінкою продавця, контрастністю предмета щодо навколишнього середовища, відповідним його розміщенням, новизною та ін.)

Часто увагу привертають кольорами. Але завжди треба пам’ятати, що незважаючи на те, що доросла людина може відрізняти близько 35 тис. кольорових відтінків, одночасно нею сприймаються не більше трьох кольорів. До того ж кольори, що використовуються, повинні гармоніювати з товарами. Так, привабливими для шоколаду є холодні, глибокі та інтенсивні кольори, для хімчисток — сині і білі. Зелений колір — це символ росту, надії.

Засвоювання— зміни в поведінці людини, які відбуваються з набуттям досвіду. Це — результат взаємодії внутрішніх та зовнішніх подразнювачів. Внутрішні подразнювачі становлять потреби людини, а зовнішні — реклама, об’яви, товарні пропозиції тощо.

Ризик купівлі— це тривога людини щодо негативних наслідків здійсненого вибору. Існують такі види ризику:

· фінансовий ризик — товар, куплений за більш високу, ніж в іншому місці ціну (виникає необхідність додаткових витрат на його ремонт або обслуговування);

· ризик якості чи функціонального призначення (низька якість або неможливість використання товару внаслідок невідповідності його характеристик необхідним);

· ризик втрати часу, потрібного на здійснення ремонту товару, його пристосування до умов експлуатації або повернення;

· фізичний ризик, зумовлений споживанням товару, шкідливого для здоров’я людини чи навколишнього середовища;

· психологічний ризик (придбаний товар призводить до втрати іміджу або створює психологічний дискомфорт).

Практика показує, що споживачі намагаються зменшити ризик купівлі. Їх намагання тим більше, чим вища ціна товарів або міра їх новизни на ринку. Для зменшення міри ризику покупців необхідно:

· забезпечити їх інформацією щодо властивостей, способів і напрямків використання продукції;

· популяризувати позитивний досвід та рекомендації споживачів чи користувачів;

· надавати можливість здійснити пробну закупівлю;

· надавати право повернення товару.

Орієнтація— потенційна готовність людини якимось чином реагувати на дію факторів зовнішнього середовища. Вона необхідна індивіду для збереження своїх цінностей, спрощення складних зв’язків та оцінок і кінець кінцем для захисту власного «я», стабілізації себе. Таку орієнтацію споживач має щодо куріння, алкоголю, техніки, мистецтва, навколишнього середовища, атомної енергії, суспільної ролі жінки і т. д.

Із збільшенням сили позитивної орієнтації на товар збільшується ймовірність його купівлі. Така позитивна орієнтація має суб’єктивно-об’єктивні ділові компоненти (знання, наприклад, «Деякі іноземні автомобілі нікуди не годяться») і емоційні компоненти (ефект, наприклад, «Іноземний автомобіль я не хочу»). Таку орієнтацію можна виміряти, на неї можна вплинути (комунікативно).

Емоції— приємні чи неприємні відчуття (психічні збудження), які впливають на сприйняття, працездатність і поведінку споживача. Ось декілька прикладів:

· сприятливі умови купівлі в книжкових магазинах сприяють пошуку, пробному читанню і купівлі;

· нав’язливі розмови продавця викликають пошук контраргументів;

· благоприємна атмосфера ресторану сприяє успішним торговельним переговорам;

· реклама за допомогою страху викликає збудження і напругу, важливість реалізації яких залежить від даного товару.

Ці емоції сприяють одержанню інформації споживачем, формуванню відношення до виробу, стимулюють (гальмують) інтелектуальні процеси.

Пізнавальні дисонанси. Пізнання — суб’єктивне знання людей про себе і навколишній світ. У відповідності з теорією пізнавальних дисонансів Фестінгера (1957 р.) індивіди намагаються уникнути протиріччя між знанням і дійсністю як до, так і після купівлі товарів.

Дисонансів виникає тим більше, чим:

· добровільніша була купівля;

· більше спостерігалося альтернатив купівлі;

· більша була привабливість інших альтернатив;

· частіше відбувалися зміни порівняно з попереднім зразком;

· менше було інформації про товари.

Намагання уникнути дисонансів спричиняє:

· витіснення викликаючої дисонанси інформації, посилення підтверджуючої свою поведінку інформації;

· відкладення рішення про купівлю;

· потребу перевірки рішень, які викликають розчарування, зменшення їх значення;

· зміну поведінки при повторній купівлі.

Для маркетингу врахування дисонансів означає, що необхідно:

· влаштовувати активне обговорення купівлі товару;

· не викликати завищення і нереальних очікувань щодо товару;

· підтверджувати покупцеві правильність його рішення після купівлі;

· організовувати післяпродажний сервіс;

· стимулювати споживача.

Помилки у визначенні поведінки споживачів такі:

· самовпевненість підприємств-продуцентів («Я сам знаю, що краще для мого споживача»);

· недостатність уваги до проведення досліджень поведінки споживачів (заважають поточні проблеми);

· проведення досліджень за старими схемами (опитування вивчає проблеми споживачів поверхнево);

· орієнтація на минулий досвід (пропонується те, що споживачі купували в минулому);

· копіювання діяльності конкурентів (за аналогією, але в гіршому виконанні);

· орієнтація на існуючий попит без належної уваги до вивчення потреб і запитів;

· неправильна інтерпретація даних про поведінку споживачів (інформація, яка була одержана внаслідок польових досліджень);

· визначення точок зору споживачів лише на основі результатів якісних досліджень;

· недиференційований підхід до визначення поведінки споживачів.