Нормативи являють собою вимоги й кількісні показники, розроблені у встановленому порядку, що й мають правове значення. Вони покликані забезпечити високу якість і економічність проектних рішень. На основі нормативних показників розраховують потужність виробництва, енергетичних систем, пропускну здатність споруджень транспорту, визначають склад і обсяги будівль і споруджень, забезпечують необхідну безпека й умови праці працюючих, забезпечують ліміти вартісних витрат і т.п.
Нормативна база складається з нормативних, оціночних показників і норм проектування.
Нормативний показник – це задане числове значення, що визначає рівень, до якого повинен прагнути проектувальник при розробці проекту. Нормативні показники, одержувані на основі прогресивних оціночних показників, виражаються в натуральних і грошових вимірниках і відносяться до одиниці продукції, одиниці потужності або площі. У свою чергу, норми проектування одержують із числа нормативних показників або розрахунковим шляхом. Таким чином, створення нормативної бази відбувається на основі перенесення властивостей оціночних показників у нормативні й нормативних показників у норми проектування.
Оціночні показники являють собою числові значення, отримані в результаті проектноих розрахунків.
Норми проектування – гранично припустимі значення натуральних і вартісних ресурсів або регламентовані вимоги, затверджені компетентними органами (наприклад, міністерством).
Нормативи містять, зокрема, гранично припустимі значення (мінімальні й максимальні) поздовжнього профілю тунелів, швидкостей руху вентиляційного повітря у виробітках, їх габаритні параметри, величини трудозатрат, витрат сировини й матеріалів, потреби в устаткуванні, енергоресурсах. Нормативи підрозділяють, залежно від стадії застосування, на передпроектні, проектування, будівельні, освоєння й експлуатації об'єкта.
Нормативна база створюється на основі організаційних, нормативних, методичних і довідкових документів.
Організаційні документи – це акти загальнодержавного значення, що встановлюють комплекс правил і вимог, обов'язкових для виконання в певних областях.
Система нормативних документів у будівництві являє собою сукупність взаємозалежних документів для застосування на всіх етапах створення й експлуатації будівельної продукції. Дана система повинна забезпечувати: · безпеку, надійність, екологічність і високі функціональні властивості будівельної продукції при її виробництві й експлуатації;· раціональне використання природних, матеріальних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів; · міжнародне співробітництво й взаєморозуміння.
Правовою базою стандартизації й нормування в будівництві є законодавство України.
Нормативні документи системи розділяють на наступні види:
будівельні норми й правила (ДБН); державні стандарти (ДСТУ); зводи правил по проектуванню й будівництву; керівні документи системи; територіальні будівельні норми (ТБН);
· виробничо-галузеві– стандарти підприємств (СТП); стандарти об'єднань (СТО).
Положення нормативних документів можуть бути обов'язковими, рекомендованими й довідковими. Обов'язкові встановлюють припустимий мінімальний або максимальний рівень норм або вимог, рекомендовані – рівень кращих вітчизняних і світових досягнень.
ДБН України установлюють обов'язкові вимоги й принципи. Держстандарти містять обов'язкові й рекомендовані положення конкретного характеру, зокрема будинків і споруджень, будівельних виробів і матеріалів. Зводи правил містять рекомендовані положення в розвиток обов'язкових вимоги ДБН і ДСТУ.
ТБН встановлюють обов'язкові й рекомендовані положення для відповідних територій з урахуванням природно-кліматичних, соціальних і інших особливостей суб'єктів України.
Обов'язкові вимоги нормативних документів підлягають неухильному застосуванню всіма органами керування й нагляду, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, у тому числі спільними підприємствами за участю закордонних партнерів. Рекомендовані положення застосовують по розсуду виконавця або на вимогу замовника (держави), фінансові кошти яких використовуються при організації будівельного виробництва, у тому числі підземного.
Юридичні й фізичні особи відповідають за порушення обов'язкових вимог і правильність застосування положень нормативних положень.
СТП містять положення по організації й технології виробництва й забезпеченню якості продукції на даному підприємстві або об'єднанні. Нормативні документи нижчих рівнів системи не повинні суперечити документам вищих рівнів. Поряд з нормативними документами системи в будівництві застосовують: ДСТУ і інші документи по стандартизації, метрології й сертифікації Держстандарту Країни; норми, правила й нормативи органів держнадзора; норми технологічного проектування й інші нормативні документи відповідних галузевих міністерств і комітетів.
ДБН повинні містити основні організаційно-методичні вимоги по забезпеченню необхідного рівня якості будівельної продукції, інженерним вишукуванням, проектуванню й будівництву, плануванню й забудові, будівельним конструкціям, системам інженерного встаткування.
У ДСТУ установлюють вимоги до документації різного роду, сумісності й взаємозамінності в будівництві, до груп однорідної масової продукції; правила приймання й методи контролю (випробувань і вимірів) у будівництві. У зводах правил приводять положення по організації, технології й правилам провадження робіт при вишукуваннях, проектуванні, будівництві й експлуатації будинків і споруджень; містобудівні, типологічні й соціальні нормативи; об'ємно-планувальні й конструктивні рішення будинків і споруджень, методи їх розрахунків і проектування.
Державна система стандартів (ДСС) визначає технічну політику держави шляхом введення загальнодержавних правил, положень, що мають силу закону.
Єдина система конструкторської документації (ЕСКД) являє собою комплекс розробок, що встановлюють правила, оформлення й обігу конструкторської документації взагалі. Стандартом, що регламентують в області будівництва однакові вимоги до складу, оформлення й обігу проектної документації, є система проектної документації для будівництва (СПДБ).
Структура й цифрові позначення нормативних документів періодично змінюються. Згідно СНИП 1.01.01.82 (основні положення) включали 6 частин:
1) організація, керування, економіка;
2) норми проектування;
3) організація, виробництво й приймання робіт;
4) кошторисні норми;
5) норми витрат матеріальних і трудових ресурсів;
6) експлуатація й ремонт будинків, споруджень і конструкцій.
Кожна частина Снип підрозділяється на глави або групи й окремі документи, які видаються самостійно. Крім СНИП по окремих питаннях проектування й будівництва як нормативних матеріалів випускаються відомчі будівельні норми (ВБН), відомчі норми технологічного проектування (ВНТП) і окремі кошторисні норми. В доповнення до нормативних документів випускають методичні посібники, інструкції й керівництва, що деталізують окремі положення нормативних матеріалів, що містять приклади й алгоритми розрахунків і ін. Вони нормативними документами не є. У методичних документах відбиті правила, інструкції, методи виконання проектних робіт, дані вказівки по проектуванню конкретних видів підземних споруджень, конструкцій і інженерного встаткування, провадженню робіт та ін. Довідкові документи містять відомості, необхідні для виконання проектних процедур. До них відносять типові проекти, уніфіковані й проміжні рішення, каталоги виробів, матеріалів, устаткування й ін.
На початку роботи над об'єктом проектувальник зобов'язаний досконально знати стосовні до цієї області стандарти й технічні умови. Цю інформацію він одержує з фонду нормативно-технічної документації. Щоб не закладати в проекти морально застарілу техніку, треба використовувати новітні каталоги встаткування й виробів. Цієї мети служить, зокрема, центральний фонд каталогів на устаткування в Державній науково-технічній бібліотеці, що нараховує кілька мільйонів одиниць.
У проектних інститутах основними інформаційними органами є технічна бібліотека, кабінет типових проектів, технічний архів, сектор або група інформації, патентне бюро. Потужним оперативним джерелом інформації є Інтернет.
Для систематизації, зберігання й пошуку інформації застосовуються системи універсальної десяткової класифікації (УДК), бібліотечної класифікації (ББК) і авторський знак, цифрові позначення яких звичайно поміщають на зворотному боці титульного аркуша книг і інших друкованих видань.