Склад виробничих процесів

Виробничий процес – основа діяльності промислового підприємства. Його мета - виготовлення продукції, склад, кількість і якість якої визначаються виробничою програмою підприємства. Виробничий процес - це комплекс, що охоплює всі тісні між собою технологічні й трудові процеси, які перетворюють предмети праці в кінцеву готову продукцію певної якості, що відповідає встановленим державним стандартам або технічним умовам. У межах підприємства організовується єдиний виробничий процес.

Організація виробничого процесу в просторі означає:

визначення складу, спеціалізації й розміщення на території комбінату рудників, шахт, фабрик, цехів, а усередині цехів - виробничих дільниць і робочих місць;

встановлення складу й просторового розміщення знарядь праці й технології виробництва;

розробку структури трудового колективу з раціональним розподілом і кооперацією праці;

встановлення системи норм і нормативів сировини, матеріалів, палива;

розробку системи обслуговування й забезпечення виробництва (ремонтом, транспортом, енергією, зв'язком тощо).

Організація виробничого процесу в часі означає: визначення порядку й нормативів часу руху предметів праці, продуктивності агрегатів і дільниць, процесів на різних стадіях; розробку режимів роботи устаткування, праці й відпочинку працівників;

узгодження роботи підрозділів комбінату й трудових колективів у часі на основі регламенту функціонування виробничого процесу, закріпленого в положеннях, інструкціях, графіках і інших документах.

Організація виробничого процесу - це створення системи, яка визначає єдність мети функціонування робочих процесів, що передбачають випуск проміжних продуктів ( сирої руди, концентрату) або певного роду послуг (транспорт, ремонт), а на завершальній стадії - випуск готової продукції (агломерат, обкотиші).

Виробничий процес на гірничозбагачувальному комбінаті характеризується наступними особливостями:

залежністю процесу від природних умов - вміст металу в руді, потужність, міцність і буримість порід; рухливістю робочих місць на гірничих ділянках; розкиданістю процесів при розробці родовищ (підготовчі й очисні роботи);

трудомісткістю процесу, особливо при підземному способі розробки руд;

різноманіттям знарядь праці (бурові верстати, екскаватори, млини, сепаратори, агломашини, випалювальні печі й інші пристрої.);

різноманітністю технологічних процесів і вихідних матеріалів;

концентрацією основного виробництва в окремих вузлах (екскаватори, млини, сепаратори, агломашини);

комбінацією механічних, фізичних і термохімічних процесів;

багатостадійністю виробництва й взаємозв'язком між переділами;

матеріалоємністю процесу, наявність потужних потоків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції;

складністю устаткування й процесів, що вимагають високої кваліфікації робітників, і колективним характером обслуговування основних агрегатів.

У технологічному й організаційному відношенні виробничий процес має ієрархічну структуру (рис. 2.1), рівнями якої є робочі (часткові) процеси, стадії, операції, прийоми, рухи. Робочий процес являє собою технологічно й організаційно відособлену частину виробничого процесу, призначену для випуску певного напівфабрикату, готового продукту й виконання певного роду послуг і робіт. Такими процесами є: видобуток руди, одержання концентрату, агломерату, обкотишів, різних видів енергії, ремонт устаткування, транспортні послуги.

Стадія - це технологічно й організаційно відособлена частина робочого процесу, призначена для однорідної зміни предметів праці або комплексу робіт певного цільового призначення. Так, процес одержання залізного концентрату включає наступні стадії: дроблення й просівання, подрібнювання і класифікація, магнітна сепарація, згущення й фільтрація. Стадія, що визначає випуск продукції, називається основною (магнітна сепарація). Інші стадії підлеглі основній, їх завданням є повне й своєчасне обслуговування основної стадії. Кожна стадія, у свою чергу, підрозділяється на окремі операції.

Операція - це закінчена на даній стадії частина виробничого процесу, яка полягає в зміні форми, положення, стану, зовнішнього вигляду або хімічного складу певної групи предметів праці. Операція може виконуватися одним або групою робітників на певному робочому місці, а в умовах автоматизованого виробництва - під спостереженням робітника. Операція характеризується незмінністю знарядь і предметів праці, робочого місця. Так, стадія дроблення складається з наступних операцій: завантаження руди в дробарку, крупне дроблення, просівання руди, середнє дроблення і т.д. Операції визначають поділ праці робітників, що беруть участь у процесі виробництва. Кожна операція повинна бути підготовлена й ув'язана з попередніми й наступними операціями по кількості і якості матеріалів, що переробляються, і за часом її виконання.

Прийом - це частина операції, що представляє собою групу дій, пов'язаних одним цільовим призначенням. Він характеризується незмінністю режиму роботи устаткування й матеріальних факторів, що приймають участь у ньому. Прикладом прийому може слугувати подача руди на конвейєр, транспортування руди в млин, зважування, завантаження руди й куль і т.д. Для виконання кожного прийому робітник повинен зробити певні трудові рухи.

Рухом називається частина прийому, що полягає в дотику робітника до предмета або в переміщенні робітника або без нього, наприклад, простягнути руку до інструмента, взяти його пальцями і т.д. Ефективність робочих процесів і виробничого процесу в цілому у вирішальному ступені визначається раціональним виконанням кожного елемента й погодженістю цих елементів у комплексі. Завдання організації виробничого процесу - перетворити всю сукупність процесів у єдиний взаємозалежний комплекс, у цілеспрямовану організовану систему. У виробничому процесі по характеру повторюваності важливо виділити циклічну й нециклічну частини. Циклічна частина процесу складається з повторюваних виробничих циклів.

Виробничий цикл - це сукупність операцій і прийомів процесу, що повторюються при виготовленні кожної одиниці (або партії) продукції й технологічно між собою пов'язаних. Цикл визначається трьома показниками: часом, обсягом і складом. Час характеризує тривалість циклу й виміряється в секундах, хвилинах, годинах, змінах і добах залежно від характеру виробництва й складу циклу. Обсяг циклу визначає кількість продукції, що випускається, за цикл і вимірюється в метрах, кубічних метрах, тоннах або інших одиницях. Склад циклу являє собою комплекс вхідних у цикл операцій або прийомів, які обумовлюють тривалість і обсяг циклу. Нециклічні частини виробничого процесу виникають у часі періодично або епізодично (обслуговування агрегатів і робочих місць, ремонт устаткування). Продукція гірничо-збагачувальних комбінатів виготовляється, як правило, у ході циклічної частини виробничого процесу. Тому завдання організації виробництва - це збільшення частки циклічної частини процесу й зменшення частки нециклічної. По характеру перебігу в часі виробничий процес підрозділяється на безперервний і періодичний. До безперервних відносяться процеси, у яких вихідна сировина й матеріали безперервно переробляються в кінцевий продукт. Устаткування на цих процесах працює без зупинок при стаціонарному режимі й одночасному протіканні всіх технологічних і трудових процесів, що становлять виробничий цикл. У безперервних процесах характерна незмінність технологічних параметрів і безперервність матеріального потоку. Усі процеси, пов'язані зі збагаченням залізних руд і їх огрудкуванням, відносяться до безперервних. У процесі періодичної дії виробничий цикл відбувається окремими частинами, що послідовно відновляються, тобто в періодичному процесі між двома циклами існує розрив у часі (видобуток руди, ремонт устаткування і т.д.). Виробництво на промислових підприємствах являє собою складний процес перетворення сировини й матеріалів у готову продукцію. Структура виробничого процесу на будь-якому сучасному підприємстві характеризується наявністю декількох рівнів і більшим числом взаємозалежних частин (рис. 2.2).

Рис. 2.1 Ієрархічна структура виробничого процесу

Насамперед процес виробництва на промисловому підприємстві прийнято ділити на три самостійні фази (стадії): заготівельну, оброблювальну й оздоблювальну.

Рис. 2.2. Структура виробничого процесу на промисловому підприємстві.

Зокрема, на кар'єрі до заготівельної фази (стадії) можна віднести підготовку й розкриття кар'єрного поля, до обробної - розкривні й видобувні роботи, до оздоблювальної - первинну переробку копалини й рекультивацію відвалів.

Кожна фаза виробництва складається із сукупності взаємозалежних процесів праці, які носять назву часткових, оскільки при їх виконанні здійснюється часткова переробка предметів праці.

Провідне місце у виробництві займають основні часткові процеси (їх називають також технологічними, робочими), при виконанні яких сировина перетворюється в готову продукцію. До основних процесів на кар'єрі за цією ознакою слід віднести: планування площадок і укосів уступів для роботи гірничого устаткування; буріння вибухових свердловин; підривання масиву вибухом; екскавацію й транспортування гірничої маси; складування порід (відвалоутворення) і корисної копалини. Іноді виробничий процес містить у собі й деякі інші часткові процеси, наприклад, сортування гірничої маси за крупністю, первинне дроблення й часткове зневоднювання.

Для позначення короткочасно виконуваних або спеціальних технологічних процесів (частини процесу), а також груп процесів, виконуваних на окремих дільницях або блоках, часто використовується термін «робота»: підривні роботи, шляхові роботи і т.д.

Крім основних у виробничий процес входять допоміжні процеси (роботи), у результаті яких виготовляється використовувана в основному виробництві продукція. На гірничому підприємстві сюди ж відносять деякі комплекси технологічних процесів, що виконуються в особливих умовах: проведення траншей і допоміжних виробок, облаштування дренажних канав, прокладка транспортних трас і т.д.

Призначення обслуговуючих (підготовчих) процесів полягає в створенні умов для успішного виконання основних і допоміжних процесів: транспортні процеси - доставка вибухових речовин і матеріалів, переміщення робочого устаткування; ремонт устаткування; переукладання й будівництво нових комунікацій. У практиці роботи гірничих підприємств не робиться відмінностей між допоміжними й обслуговуючими процесами. Звичайно вони називаються допоміжними роботами.

В організаційних завданнях розглядаються також комплекси робіт, що включають у себе основні й допоміжні роботи й присвячені зазвичай до певного обсягу гірничої маси (блок, дільниця і т.д.). Комплекс робіт - це проміжна форма між роботою й процесом. Узагальнення й аналіз досвіду роботи ряду вітчизняних кар'єрів дозволили скласти класифікацію найбільш характерних виробничих робіт на кар'єрах з одноковшевими екскаваторами й колісним транспортом (табл. 2.1). Як видно з таблиці 2.1, у кар'єрі середньої потужності постійно виконується 60-80 різних робіт. Очевидно, що задача їх організаційно-технічної підготовки й взаємоув’язка є досить складною й вимагає постійної організаторської діяльності. Чітке виділення окремих основних і допоміжних робіт, що становлять виробничий процес, дозволяє кількісно вирішувати завдання оптимальної організації комплексу робіт. При цьому слід враховувати, що кожна робота має складну структуру, яку необхідно враховувати при підготовці й взаємоув’язці робіт. Однак у завданнях організації виробництва не прийнято розподіл робіт на технологічні операції, як це робиться в задачах організації праці.

Формулювання й вирішення завдань організації виробництва ґрунтуються на оцінці обсягів, тривалості і трудомісткості робіт.

Трудомісткість робіт характеризується кількістю витрат праці, що приходяться на одиницю виробленої продукції. При вирішенні організаційних задач роботу, що характеризується такою одиничною кількістю витрат праці, зручно розглядати як одиничну роботу.

Одинична робота являє собою частину окремої технологічної роботи, яку при заданій технології й механізації необхідно виконати для виробництва одиниці продукції. У якості такої одиниці продукції можна розглядати фактичну (одна штука) або умовну (100 т, 1000 м³) одиницю виконаного обсягу. Наприклад, при бурінні вибухових свердловин одиницею виміру роботи може бути 1 м або 100 м глибини пробуреної свердловини; при плануванні бульдозером площадки уступу або відвалу - 1 м² або 1000 м² площі; при пересуванні комунікацій - одна переміщувана конструкція (ланка залізничної колії, контактна опора, опора ЛЕП). При виконанні комплексу дрібних робіт і операцій (наприклад, підготовчих робіт у зміні) одиницею виміру слід уважати умовний обсяг, виконуваний за 1 хв (1 год). Одинична робота - це закінчена по змісту або встановленому обсязі сукупність дій робітника або групи робітників, що використовують відповідні засоби механізації (екскаватор, шпалопідбійна машина і т.д.). При цьому одинична робота характеризується своїм певним цільовим призначенням і сталістю предмета праці, а також певною величиною трудомісткості. Істотне значення має тривалість одиничних робіт, виражена в годину.

Таблиця 2.1

Характеристика одночасно виконуваних у кар'єрі найважливіших робіт виробничого процесу

Отже, виробничий процес являє собою сукупність великої кількості взаємозалежних робіт різних типів. Особливість процесу полягає в тому, що склад робіт не завжди виявляється заданим у явному виді. Залежно від обраного варіанта організації робіт деякі з них можуть бути відсутні, одні роботи можуть бути замінені іншими і т.д. Однак у найпростішому випадку склад робіт визначається технологією гірничого виробництва й гірничотехнічними умовами.

Крім того, особливістю виробничого процесу на кар'єрі є його перериваний характер через періодично виникаючі зупинки устаткування. При цьому можна виділити два види перерв у роботі системи «кар'єр»: а) технологічні, що передбачені технологією робіт, плановані й режимні зупинки (наприклад, для виробництва підривних робіт); б) організаційні й випадкові (неплановані), обумовлені взаємодією імовірнісно функціонуючих ланок (аварії й ремонти устаткування і т.д.). До особливостей виробничого процесу на кар'єрі відноситься також наявність ряду природніх процесів (водопритоки, зсуви, змерзаємість порід і т.д.), які, як правило, ускладнюють виконання основних робіт.

 

2. Класифікація затрат робочого часу.

Класифікація витрат робочого часу й склад технічної норми часу

Для розробки норм праці, удосконалювання його організації, поліпшення використання устаткування, вивчення й поширення сучасного передового досвіду велике значення має вивчення витрат робочого часу й часу використання встаткування. Витрати робочого часу звичайно класифікуються в межах дня (зміни), протягом якого робітник виконує доручену йому роботу. Класифікація витрат часу дозволяє визначити доцільність і необхідність витрат часу в досліджуваному виробничому процесі. У зв'язку з тим, що метою технічного нормування є раціональне завантаження робітника й знарядь праці, класифікація витрат робочого часу проводиться стосовно виконавця й до устаткування.

При класифікації витрат часу стосовно виконавця робочий час виконавця ділиться на час роботи й час перерв (рис. 2.3). Часом роботи називається час, витрачений робітником на виконання виробничого завдання. До перерв відноситься час бездіяльності виконавця як регламентований, так і нерегламентований.

На підставі класифікації витрат робочого часу стосовно робітника-виконавця видно, що фактичні витрати часу робітника протягом зміни (робочого дня) складають

Цю формулу називають фактичним балансом робочого часу. Якщо з фактичного балансу робочого дня виключити непродуктивну роботу й час нерегламентованих перерв, то одержимо нормальний баланс робочого дня, який можна виразити наступною формулою:

де Тн - нормальна, встановлена законом тривалість робочого дня.

Розглянута класифікація витрат робочого часу стосовно виконавця визначає склад технічної норми часу Н_час. У нормований час входять: час на виконання основних операцій Т_о, час на виконання допоміжних операцій Т_доп, час на обслуговування робочого місця Т_{обсл.р.м}, час регламентованих перерв, що не залежать від виконавця Т_р.п.н.з., час на відпочинок Т_відпоч, час на особисті потреби Т_{особ.потреб}.

Рис. 2.3 Класифікація витрат робочого часу виконавця

Робочий час Час роботи –Час непродуктивної роботи Час виконання виробничого завдання - Час на виконання підготовчо-завершальних операцій Час оперативної роботи- Час на виконання основних операцій Час на виконання допоміжних операцій- Норма часу Час обслуговування робочого місця Час перерв – Час регламентованих перерв- ті, що не залежать від виконавця – по організаційним причинам по технічним причинам; Ті, що залежать від виконавця - Відпочинок Особисті потреби Час нерегламентованих перерв - Ті, що не залежать від виконавця –по організаційним причинам по технічним причинам Ті, що залежать від виконавця- Порушення трудової дисципліни

Фактичний робочий день робітника (роботи устаткування) і фактичний час протікання виробничого процесу розділяються на час роботи й час перерв.

Час роботи - це час, протягом якого здійснюються технологічний процес і трудові дії робітника, зв'язані прямо або побічно з обробкою предметів праці.

До підготовчо-заключного часу відноситься час, який робітник затрачає на підготовку необхідних засобів виробництва до виконання заданої роботи, а також на дії пов'язані із закінченням роботи (одержання наряду на роботу, інструмента, пристосувань, технічної документації, матеріалів; ознайомлення з роботою, технологічною документацією, кресленнями; проходження інструктажу про порядок виконання роботи; установка пристосувань, інструмента; налагодження й переналагодження устаткування; заточення й виправлення інструмента на початку роботи; здача залишків матеріалів, інструмента, пристосувань, технологічної документації й наряду, здача виготовленої продукції). Відмінною рисою підготовчо-заключного часу є те, що при обробці виробів партіями він затрачається на всю партію й не залежить від кількості виробів у ній.

Основний (технологічний) час - це час, протягом якого безпосередньо здійснюється мета даного технологічного процесу по якісній або кількісній зміні вихідних предметів праці (його розмірів, властивостей, складу, форми або положення в просторі). Особливістю основного часу є те, що він повторюється з кожною одиницею (або з кожної одночасно оброблюваною партією) продукції.

Допоміжний час - це час,що витрачається на дії, що створюють можливість виконання основної роботи, й повторюється з кожною одиницею продукції або через певне їх число час, витрачене на установку, кріплення, вивірку деталей, вивантаження й знімання готової продукції, переміщення виробів (деталей) у процесі їх виготовлення в межах робочої зони, контроль якості виготовленої продукції, пересування (переходи) робітника, які відбуваються в процесі виконання операцій, усі дії по керуванню устаткуванням і зміні режимів його роботи. Протягом допоміжного часу ні якісних, ні кількісних змін з вихідними предметами праці не відбувається. Сума основного й допоміжного часу утворює оперативний час, затрачуваний на виконання всіх операцій по здійсненню певного технологічного процесу.

Час обслуговування робочого місця - це час, затрачуваний робітником на догляд за своїм робочим місцем і підтримка його в робочому стані протягом усієї зміни. Якщо дії по догляду за своїм робочим місцем пов'язані з виконанням виробничого завдання й входять в наряд на роботу, то він називається часом технічного обслуговування робочого місця (заміна, що зносився (що затупився) інструмента, заточення й підзаточування інструмента, підналагодження устаткування в процесі роботи й ін.), тобто він витрачається протягом даної конкретної роботи. Якщо ж дії по догляду за своїм робочим місцем не пов'язані з виконанням конкретної роботи, то це - час організаційного обслуговування робочого місця (приймання й здача зміни, розкладка й збирання інструмента, документації; збирання робочого місця й ін.).

У практиці нормувальної роботи у виробничих цехах гірничорудних підприємств (крім ремонтних робіт) підготовчо-заключний час поєднується з часом обслуговування робочого місця, останнє звичайно також не ділиться на час технічного й організаційного обслуговування.

Час роботи може бути ручним, машино (апаратурно)-ручним і машинним (апаратурним). Якщо ручний час не перекривається машинним, то він включається в норму часу.

Час перерв - це час, протягом якого або робітник не бере участь у виробничому процесі (перерва в роботі робітника), або технологічний процес припиняється за якимись причинами (перерви в ході технологічного процесу), хоча робітник і може працювати в цей час. Перерви діляться на технологічні, організаційно-технічні, відпочинок і природні потреби, порушення трудової дисципліни. До технологічних відносяться перерви в роботі робітника, наявні при нормальному ході технологічного процесу й викликані умовами цього процесу. Час активного спостереження за ходом технологічного процесу, тобто час, коли робітник не може піти зі свого робочого місця й повинен бути готовим у будь-який момент до регулювання ходу процесу, необхідно включати до часу роботи з обов'язковою відміткою «активне спостереження».

До організаційно-технічних перерв відносяться перерви, викликані всякого роду організаційно-технічними проблемами (затримки з доставкою матеріалів, відсутність палива, енергії, аварія і т.д.). Зміст перерв «відпочинок і природні потреби» і «порушення трудової дисципліни» зрозуміло з назви цих перерв.

Як час роботи, так і час перерв можуть бути регламентованими (необхідними) і нерегламентованими (зайвими). До нерегламентованого відноситься час, не передбачений регламентом процесу або регламентом робочого часу, а також час, що перевищує встановлені нормативи. Цей час може залежати або не залежати від робітника. Нормальний робочий день і норма часу виробничого процесу становлять час робочого процесу й час необхідних перерв.

 

Класифікація витрат робочого часу по відношенню до гірничого устаткування Час використання гірничого устаткування Час роботи- ефективний- основний допоміжний; Час холостого ходу Час перерв -тих, що можна уникнути- по технічним причинам; унеможливлення порушень трудової дисципліни; по організаційним причинам. (час вимушених перерв, що обумовлено досягнутим рівнем техніки, технології і організації виробництва і праці на гірничому підприємстві) Регламентованих. Нормованих- ті, що пов’язані з підготовчо-завершальними операціями; ті, що пов’язані з допоміжними операціями;технологічні.

 

3. Методи вивчення витрат робочого часу. Вимір часу і засоби його запису.

Вивчення робочого часу застосовується для розробки норм праці, оцінки якості діючих норм, виявлення, вивчення й поширення передових методів праці, установлення норм використання устаткування й тривалості процесів. Разом з тим дані вивчення витрат робочого часу широко використовуються в техніко-економічному плануванні й в оперативному плануванні для складання поопераційних графіків роботи. Метою вивчення витрат робочого часу є виявлення резервів підвищення продуктивності праці й створення умов для найбільш продуктивної роботи. Об'єктами вивчення при технічному нормуванні є праця робітника, робота устаткування й виробничий процес. Тому вивчення й аналіз витрат робочого часу проводяться:

стосовно виконавця - з метою виявлення завантаженості робочого дня робітника й характеру його зайнятості в процесі виконання виробничого завдання;

стосовно устаткування - з метою виявлення ступені використання устаткування й одержання вихідних даних для визначення часу обслуговування устаткування одним робітником або групою робітників;

стосовно виробничого процесу - з метою визначення змісту й характеру витрат часу робітниками при виконанні виробничого завдання.

При вивченні робочого часу фіксуються не тільки витрати при виконанні робочого процесу, але й установлюється найменша тривалість кожної операції, що дозволяє визначити оптимальну норму часу для даного робочого процесу. Вивчення використання робочого часу необхідне й для виявлення втрат по технічним і організаційним причинам, що знижують продуктивність праці й рівень виконання норм. У практичній роботі із встановлення норм і впровадженню наукової організації праці вивчення витрат робочого часу спостереженням і часу використання устаткування проводиться двома методами: методом безпосереднього виміру витрат часу із застосуванням фотографії й хронометражу;

методом моментних спостережень, що полягають у реєстрації й обліку числа моментів різних видів робіт, виконуваних робітником або машиною, з наступним визначенням питомої ваги кожної групи витрат часу.

На гірничих підприємствах основним методом вивчення витрат робочого часу є метод безпосередніх вимірів. Залежно від мети, способу й техніки проведення спостереження застосовуються три способи вивчення витрат робочого часу спостереженням: фотографія робочого дня, фотографія робочого процесу, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія робочого дня (ФРД) - це метод дослідження використання робочого часу, заснований на спостереженнях і вимірах усіх витрат часу протягом робочого дня (зміни).

Залежно від кількості об'єктів спостережень розрізняють індивідуальну, групову й масову фотографію робочого часу. При індивідуальній ФРД спостереження ведеться за одним об'єктом (робітником, машиною), при груповій за декількома. Прикладом індивідуальної ФРД може служити ФРД машиніста екскаватора. Групова ФРД здійснюється для вивчення витрат часу групи робітників, їх фактичного завантаження, а також визначення відсотка виконання діючих норм по фактично відпрацьованому часу. На підставі даних такої фотографії роблять висновки про правильність поділу й кооперації праці між робітниками, виявляють втрати робочого часу й розробляють заходи щодо їх усунення. При великій кількості робітників (більше трьох) одночасне вивчення їх витрат робочого часу здійснюється методом періодичних вимірів ( через рівні проміжки часу 2-5 хв), при якому спостерігач за поточним часом фіксує дії кожного робітника.

Якщо спостережувана група робітників пов'язана спільністю виконуваної роботи з певним розмежуванням функцій (наприклад, виробнича бригада), групова ФРД називається бригадною. При великій кількості одночасно спостережуваних об'єктів одним спостерігачем групова ФРД перетворюється в масову.

Основними завданнями фотографії робочого часу є: визначення фактичних і необхідних витрат робочого часу на виконання роботи; виявлення втрат, непродуктивних і зайвих витрат часу, визначення їх причин і розробка заходів щодо їх скорочення; вивчення фактичної організації праці на виробництві; вивчення, узагальнення й поширення передового досвіду робітників по використанню робочого часу; вивчення завантаження робітників і устаткування протягом зміни й розробка заходів щодо поліпшення їх використання.

Безпосереднє фотографування здійснюється шляхом спостереження, виміру й послідовного запису всіх без винятку витрат часу в спостережливий аркуш за поточним часом. Для проведення фотографії застосовуються спеціальні бланки - фотокарти, форма яких різна залежно від мети дослідження. Витрати часу фіксуються у вигляді цифрового, графічного або індексного запису. Цифровий спосіб запису за поточним часом полягає в тому, що спостерігач записує один раз час початку роботи, а потім тільки час закінчення кожної операції, що є початком наступної операції. При підготовці до проведення ФРД спостерігач повинен вибрати об'єкт для спостереження, ознайомитися з характером, вивчити технологію спостережуваного робочого процесу, вивчити умови праці, познайомитися з анкетними даними робітника (стать, вік, професія, спеціальність, кваліфікація, стаж роботи). До початку фотографії робочого дня ці дані повинні бути записані на лицьову сторону фотокарти (аркуша спостереження). Внутрішня частина аркуша призначена для запису спостереження. На останній сторінці фотокарти дається короткий опис стану робочого процесу, форма організації робіт, норма виробітку, обсяг виконаної роботи.

Виміри часу роблять із точністю від 0,5 до 1 хв. По закінченню спостереження визначають тривалість кожної категорії витрат робочого часу, складають зведення однойменних витрат часу, розробляють організаційно-технічні заходи для скорочення або ліквідації втрат і непродуктивних витрат часу, складають фактичний і проектують нормативний баланс робочого часу; систематизують дані, необхідні для розробки підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби.

Аналіз даних фотографії робочого часу завершується розрахунками коефіцієнта використання робочого часу; коефіцієнта оперативної роботи; коефіцієнта втрат робочого часу; можливого підвищення продуктивності праці у зв'язку із впровадженням проектованого нормативного балансу робочого часу.

При необхідності вивчення витрат робочого часу більшого числа робочих місць здійснюють фотографування методом моментних спостережень. Його використання дозволяє досить точно побудувати баланс робочого часу більших груп робітників у виявити недоліки в існуючій організації виробництва й праці. При цьому методі реєструється не абсолютна величина витрат часу, а частка тих категорій витрат у загальному часі спостереження, які підлягають вивченню. Дослідник, обходячи робочі місця по заздалегідь установленому маршруту, фіксує в спостережливому аркуші характер роботи й перерв у роботі робітника й відзначає відповідним позначенням вид спостережуваних витрат часу. Необхідну кількість вимірів слід вибирати, користуючись математичними формулами, у яких кількість фіксажних моментів визначається виходячи із частки витрат робочого часу (часу роботи устаткування) і припустимої величини відносної помилки результатів спостереження.

Для вивчення витрат робочого часу об'єкта, що переміщається по певному маршруту, застосовується маршрутна фотографія, при якій, крім тривалості й чергування окремих елементів робочого часу, з'ясовуються шлях руху спостережуваного об'єкта й швидкість його пересування (фотографія робочого часу шоферів самоскидів, машиністів кранів і локомотивів).

Розглянемо як приклад спостережливий аркуш ФРЧ за робочим процесом «буріння підривних свердловин» (табл. 2.2). Оскільки запис ведеться за поточним часом і у фотокарті спостереження фіксуються тільки моменти закінчення кожної операції, то тривалість кожної операції визначається вирахуванням з даного відліку часу попереднього.

Наприклад, перша операція «огляд верстата й приймання зміни» почалася одночасно з початком роботи в 8°00', а закінчилася в 8°04', отже, вона тривала 4'. Друга операція почалася одночасно із закінченням першої, тобто в 8°04', а закінчилася в 8°09', тривалість її склала 5' і т.д. Після визначення тривалості кожної операції переходять до їх індексування. Індексування операцій полягає в тому, що проти кожної операції ставиться індекс, тобто умовна позначка, що виявляє, до якої групи витрат часу відноситься дана операція. Індекси приймаються ті ж, що й у формулах фактичного й нормального балансу робочого дня. З метою виявлення подальшого аналізу результатів спостереження складається карта аналізу, у якій усі витрати часу робітника розділені на нормований й ненормований час. Перша й остання сторінки карти аналізу аналогічні фотокарті спостереження. Подальша обробка результатів спостереження полягає в класифікації витрат часу, записаних при спостереженні. Назва кожної операції переноситься з фотокарти тільки один раз. Потім з фотокарти послідовно записується в карту аналізу тривалість кожної операції відповідно до її індексу. Для того щоб не порушувалася послідовність виконання операцій по всьому робочому процесі, запис операцій в карті аналізу проводиться по кожному рядку зліва направо ліворуч операція. Коли наступна операція фотокарти виявляється розташованої в карті аналізу ліворуч останньому запису, то наступний запис починається в новому рядку у відповідній графі. У табл. 2.3 наведений приклад заповнення карти аналізу до фотокарти спостереження. По карті аналізу встановлюється тривалість окремих операцій (хв) і питома вага витрат часу по групах операцій, необхідних для подальшого аналізу.

Фотографією робочого процесу (ФРП) називається спостереження й виміри тривалості всіх без винятку витрат робочого часу протягом усього робочого процесу. Дані фотографії робочого процесу використовуються для раціоналізації структури технології процесу. Способи спостереження, цілі й методи проведення фотографії робочого процесу ті ж, що й при фотографії робочого дня.

Під хронометражем у нормуванні праці розуміють вивчення виробничої операції шляхом спостереження й виміру витрат робочого часу на виконання її окремих елементів.

Хронометраж передбачає спостереження й виміри витрат тільки оперативного часу, тобто вивчаються основні й допоміжні операції, що багаторазово повторюються протягом робочого дня. Хронометраж як метод вивчення витрат робочого часу відрізняється від фотографії робочого дня й по своєму призначенню, хоча мета їх одна - підвищення продуктивності праці. Основним призначенням фотографії робочого дня є встановлення фактичного балансу робочого дня, що показує структуру витрат робочого часу, виявлення величини й причин втрат робочого часу, тобто виявлення резервів робочого часу в робочому дні для підвищення продуктивності праці.

Основним призначенням хронометражу є встановлення структури операції, визначення нормальної величини витрат основного й допоміжного часу на одиницю продукції.

Проведенню хронометражу передує підготовча робота, далі ведеться спостереження й фіксуються витрати часу, обробляються отримані дані, проводиться їх аналіз і робляться необхідні висновки. При підготовці до хронометражу операція розбивається на складові її елементи й установлюються відмітні ознаки (фіксажні крапки), по яких можливо судити про закінчення одного елемента й початку іншого. Якщо хронометраж проводиться з метою встановлення технічно обґрунтованої норми часу, повинен бути обраний передовий робітник, забезпечена раціональна організаційна й технічна надійність процесу. Число необхідних вимірів залежить від типу виробництва, тривалості елемента операції й характеру роботи. Чим менше тривалість операції, тим більше спостережень потрібно зробити для одержання високої вірогідності. Тривалість елементів операції, як правило, фіксується секундоміром за поточним часом без зупинки останнього. По закінченню хронометражу визначається тривалість елемента операції по кожному з вимірів - вирахуванням із зафіксованого поточного часу даного елемента поточного часу попереднього елемента. У результаті виходить хроноряд - послідовний ряд чисел, що характеризують тривалість певного елемента операції по всіх вимірах. Враховуючи, що тривалість елементів у хроноряді може мати коливання, визначають коефіцієнт стійкості хроноряду, що дорівнює відношенню максимальної тривалості відповідного елемента до мінімальної його величини. Порівняння цього коефіцієнта з нормативним показує якість хроноряда. Якщо розрахований по хроноряду коефіцієнт стійкості не перевищує нормативний, хроноряд уважається якісним. А якщо ні, то з'ясовуються й усуваються причини, що викликали великий розкид хроноряда, і хронометраж цього елемента повторюється. Тривалість кожного елемента операції визначається як середнє арифметичне із усіх вимірів цього елемента хроноряда. Далі проводиться аналіз результатів хронометражу, установлюється можливість подальшого скорочення витрат часу на виконання елементів операції й розробляються для цього відповідні організаційно-технічні заходи.

При необхідності детального вивчення окремих операцій застосовується комбінований метод вивчення витрат робочого часу – фотохронометраж, при якому одночасно заміряються й вивчаються як тривалість часу виконання окремих елементів операції, так і інші категорії витрат протягом усієї робочої зміни або її частини. Спостереження ведеться за робітником або групою робітників, а також за устаткуванням, що обслуговується ними. Цей вид фотографії застосовують головним чином, у тих випадках, коли елементи операції не мають циклічного характеру й спостерігач не в змозі вивчати роботу в строго певній послідовності. Спостереження при фотохронометражі ведеться в послідовності фактично виконуваної роботи за поточним часом. Якщо в процесі спостереження зустрічаються циклічно повторювані елементи роботи, то спостереження ведеться так само, як і при хронометражі.

Виявлення й мобілізація резервів робочого часу приводить до скорочення витрат праці на виробництво продукції й підвищенню продуктивності праці. Здійснюється ФРЧ згідно з календарними планами проведення фотографії і перегляду норм праці працівниками відділу праці й заробітної плати комбінату й нормувальниками цехів.

 

4. Аналіз результатів хронометражних спостережень.

Аналіз матеріалів спостереження починається з виявлення необхідних витрат робочого часу. Із цією метою визначається характеристика використання робочого часу за період спостереження як у цілому, так і по окремих категоріях витрат. Установлюється необхідність і раціональність виконання окремих операцій. По кожному елементу витрат робочого часу визначається можлива величина скорочення або повного усунення цих витрат. Після цього проектується нова, раціональна структура робочого процесу.

Проектування раціональної структури робочого процесу починається зі складання фактичного балансу робочого дня й закінчується нормальним балансом робочого дня. Карта аналізу є основою для складання фактичного балансу робочого дня, що показує дійсне співвідношення витрат часу, яке склалось за час проведення спостереження. Складання фактичного балансу зводиться до того, що на підставі даних декількох спостережень знаходять середні значення фактичної тривалості всіх операцій, груп операцій і всього робочого дня. У фактичному балансі робочого дня відбивається також частка кожної групи операцій у відсотках до фактичної тривалості робочого дня. Фактичний баланс робочого дня зазнає ретельному аналізу. У процесі аналізу фактичного балансу робочого часу виявляється можливість скорочення втрат.

На основі аналізу кожної групи витрат часу фактичного балансу проектується раціональний трудовий процес і розробляється нормальний баланс робочого часу, що представляє собою нормативні й проектовані витрати часу, необхідні для виконання даної роботи в умовах раціональної організації праці, ефективного використання встаткування й робочого часу, застосування прогресивної технології. При складанні нормального балансу робочого часу Т_н загальна тривалість робочого дня при восьмигодинній зміні рівна 480 хв. Час на виконання підготовчо-заключних операцій Т_п.з. і на особисті потребі Т_{особ.потреб} приймається по нормативах, наведених в «Єдиних нормах виробітку (часу) на відкриті гірничі роботи для підприємств гірничодобувної промисловості. Буріння» (М., Ниитруда, 1978). За цими нормативами Т_п.з. =35 хв, Т_{особ.потреб} =10 хв. Час на відпочинок Т_від при бурінні свердловин буровими верстатами не передбачається через часткову підміну машиніста бурового верстата помічником і можливості відпочинку в процесі виконання основної операції. Сума оперативного часу по нормальному балансу складе

Для визначення в нормальному балансі витрат часу окремо на основні й допоміжні операції співвідношення між ними приймається таким же, як у фактичному балансі, тому що робочий процес не удосконалюється, тобто , тоді частка часу основних α й допоміжних операцій у фактичному балансі буде відповідно рівна:

=0,595

Витрати часу на основні α й допоміжні b операції в нормальному балансі вийдуть рівними:

Час нерегламентованих перерв, що складаються із втрат часу й сторонньої роботи, виключається з нормального балансу робочого часу.

В результаті правильного перерозподілу витрат часу протягом робочої зміни зростає продуктивність праці робітника. Можливий ріст продуктивності праці за рахунок росту оперативного часу за зміну визначається по формулі

де X - можливий відсоток росту продуктивності праці; Y - можливий відсоток економії робочого часу стосовно фактичної тривалості робочої зміни. За рахунок ліквідації втрат часу (20 хв) і часу виконання сторонньої роботи (13 хв)

Методи вивчення витрат робочого часу (фотографія робочого дня, хронометраж) дають обґрунтовану величину норм часу й відповідні їм норми виробітку. Але ці методи досить складні, вимагають великої кількості спостережень, кваліфікованих спостерігачів і значних витрат часу на обробку результатів спостереження.

 

Таблиця 2.2

Фотокартка спостереження буріння вибухових свердловин шарошечним верстатом