Планування повинне базуватись на визначених принципах, дотримання яких забезпечує виконання його функцій і завдань. Загальні принципи планування вперше були сформульовані А. Файолем а потім доповнені Р. Акофом. Ними виділялись:
1. Принцип єдності. Він припускає, що планування на підприємстві має системний характер і вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери його діяльності, тенденції, зміни і зворотні зв’язки в системі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи й окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на рівні координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів. Єдиний напрямок планової діяльності, спільність цілей усіх елементів підприємства стає можливим у рамках вертикальної єдності підрозділів, їх інтеграції.
2. Принцип безперервності. Його зміст полягає в тому, що: - процес планування на підприємстві повинен здійснюватись постійно, в рамках установленого циклу;- розроблені плани безперервно приходити на зміну один одному. Необхідність безперервності процесу планування обумовлюється невизначеністю зовнішнього середовища і наявністю непередбачуваних змін у ньому, що вимагає постійного коригування очікувань підприємства і відповідного виправлення і уточнення планів.
3. Принцип гнучкості взаємозалежний із принципом безперервності в наданні процесу планування властивості змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Для його реалізації плани повинні складатись так, щоб у них можна було вносити зміни, погоджуючи їх зі змінами внутрішнього і зовнішнього середовища.
4. Принцип участі означає, що кожен працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функцій, які він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.
5. Принцип оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинне орієнтуватись на потреби, умови і кон’юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів кращого використання предметів і знарядь праці, організації виробництва і т.п.
6. Принцип збалансованості планів. Це необхідне й досягнуте кількісне співвідношення між взаємозалежними розділами і показниками планів. Збалансованість є вихідною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання оскільки ув’язує потребу ресурсів з їх наявністю.
Основними загальнонауковими методами планування є методи екстраполяції і інтерполяції. Екстраполяційний метод базується на врахуванні наявних ресурсів і припущення, що в майбутньому збережеться тенденція динаміки темпів і пропорцій, яка склалась в минулому, що дає можливість визначити стан об’єкта через певний період. Метод, при якому підприємства встановлюють мету для досягнення в майбутньому і, виходячи з неї, визначають тривалість планового періоду і проміжні планові показники, називають методом інтерполяції.
Для визначення ступеня обґрунтованості планових показників застосовують спеціальні методи планування. Пробно-статистичний метод - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників.
Балансовий метод – забезпечує узгодження потреб із необхідними ресурсами. Його суть зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, де узгоджується потреба в ресурсах з джерелами їх надходження.
Матричний метод є розвитком балансового і є побудовою моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.
Економіко-математичне моделювання дозволяє розробляти не один, а декілька варіантів плану. При цьому показники найважливіших його розділів повинні бути оптимізовані за допомогою економіко-математичних моделей.
Факторний метод планування. При цьому планові значення показників визначаються з урахуванням впливу найважливіших факторів, які обумовлюють зміну результативного показника. Нормативний метод планування передбачає розробку основних розділів плану на базі технічно обґрунтованих норм і нормативів.
Система планування на підприємстві