План за собівартістю, прибутку й рентабельності складається з наступних підрозділів (розрахунків): розрахунки зниження собівартості продукції за рахунок впливу техніко-економічних факторів; калькуляція собівартості видів продукції (робіт і послуг); кошторис витрат на виробництво; план по прибутку, план по рентабельності виробництва.
Вихідні матеріали для розробки плану — це досягнутий підприємством рівень собівартості продукції; установлені вищою організацією граничний рівень витрат на 1 грн товарної продукції й загальна сума прибутку; прогресивні техніко-економічні норми й нормативи витрат різних ресурсів; показники попередніх розділів річного плану, оптові ціни на машини, устаткування, матеріали, паливо і т.д. Найпоширеніший метод визначення собівартості продукції при розробці плану — розрахунково-аналітичий. Основу цього методу становить кількісний аналіз залежності виробничих витрат від змін природних і гірничо-геологічних умов, техніки, технології, організації виробництва й праці.
Зміна витрат у планованому періоді розраховується за наступними основними групами факторів: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалювання організації виробництва й праці; зміна структури й обсягу виробленої продукції; зміна умов і способів видобутку корисних копалин; галузеві та інші фактори. У загальному виді визначення планової собівартості продукції по факторах виконується в наступному порядку: визначається собівартість товарної продукції планованого року виходячи із планового рівня витрат базисного року; розраховується економія в планованому році, обумовлена впливом факторів; із собівартості товарної продукції планового року, підрахованої за рівнем базисного року, віднімається підсумкова сума економії й визначається собівартість товарної продукції в цінах базисного року в умовах планового року; розраховується рівень витрат на 1 грн товарної продукції в плановому періоді та зниження цих витрат у порівнянні з рівнем базисного року.
Зниження собівартості продукції залежно від росту продуктивності праці визначається по формулі Сп.т=(1- Сз.п/ Пп) Кз.п,
де Сп.т — зміна собівартості одиниці продукції в результаті росту продуктивності праці в розглянутому періоді, %; Сзп — відношення нового рівня середньої заробітної плати до її рівня в базисному періоді, %; Пп — відношення нового рівня продуктивності праці до її рівня в базисний період, %; Кз.п — питоме значення елемента «Заробітна плата в собівартості продукції», %.
Зниження собівартості в результаті економії допоміжних матеріалів визначається по формулі DСМ=(100-DНМ)Кдм
де DСМ — зниження собівартості, %; DНМ — відношення нових норм витрат матеріалів до норм базисного періоду, %; Кдм — питоме значення елемента «Допоміжні матеріали» у собівартості продукції.
Зниження собівартості видобутку в результаті зміни витрат по елементу «Амортизація» за рахунок кращого використання основних фондів визначається по формулі DСа = 100- (100+DФо/100 + DQ) 100,
де DСа— зниження собівартості, %; DФ0 — зміна вартості основних засобів, %; DQ - збільшення обсягу видобутку, %.
При збільшенні обсягу видобутку корисної копалини зниження собівартості продукції досягається за рахунок зменшення умовно-постійних витрат, питома вага яких у гірничодобувній промисловості становить близько 30-50 %.
Вплив збільшення обсягу виробництва може бути визначене по формулі
DСД=100-(Кзм+100Кп/DQпл,
де DСД — зниження собівартості, %; Кзм— питома вага змінних витрат у загальних витратах базисного періоду, %; Кп — питома вага умовно-постійних витрат у загальних витратах базисного періоду, %.
Найважливіша складова частина планування собівартості — це визначення собівартості продукції (робіт, послуг) по їх видах на основі розробки планових калькуляцій. Калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюють на основі планових техніко-економічних норм і нормативів витрат матеріалів, палива, електроенергії і т.д., планових витрат робочого часу й величини заробітної плати з урахуванням заходів плану технічного розвитку й організації виробництва. Методика розрахунків витрат і угруповання їх по економічних елементах і статтям витрат викладені при вивченні дисципліни «Економіка».
На основі кошторису витрат визначається собівартість товарної, валової й реалізованої продукції, а також витрати на 1 грн товарної продукції.
Повна собівартість усієї товарної продукції дорівнює сумі витрат на виробництво по кошторису витрат. Вона визначається виключенням із суми витрат на виробництво, що не підлягають віднесенню на випуск товарної продукції, і приєднанням до неї позавиробничих витрат.
Витрати на 1 грн товарної продукції визначаються розподілом повної її собівартості на товарну продукцію, розраховану в оптових цінах.
Собівартість реалізованої продукції Ср.п дорівнює сумі собівартості товарної продукції, виробленої в плановому році Стп, собівартості залишків готової продукції на складах і відвантаженої, але не оплаченої на початок планового року Сн, за винятком собівартості залишків готової продукції на складах і відвантаженої, але не оплаченої на кінець планованого періоду Ск.
Ср.п= Стп+ Сн- Ск
Складання кошторису витрат погоджується із плановими калькуляціями: помноживши собівартість одиниці кожного виду продукції, що визначена по плановій калькуляції, на її обсяг і просумував отримані результати, одержимо планову собівартість усієї товарної продукції. Цей результат повинен збігатися з розрахунками по кошторису витрат на виробництво.
Планування зниження витрат по техніко-економічних факторах створює умови для підвищення відповідальності конкретних працівників за ефективне й дбайливе використання трудових і матеріальних ресурсів, відкриває можливість обґрунтованого матеріального стимулювання за зниження витрат на виробництво.
Іншим способом планування собівартості продукції в п'ятирічному й річних планах є калькулювання собівартості по статтях витрат з урахуванням заходів плану технічного й організаційного розвитку й на основі планових техніко-економічних нормативів і норм.
Витрати на сировину й основні матеріали в калькуляції визначаються з урахуванням вмісту заліза в сировині й концентратах, ступені витягу заліза, виходу концентрату й відходів. Сировина й напівфабрикати власного виробництва (дроблена руда, проміжний продукт) включаються в калькуляцію по їх плановій виробничій собівартості, покупні - за заготівельною ціною планованого періоду. По цій же статті калькуляції плануються й ураховуються відрахування на геологорозвідувальні роботи. У чорній металургії встановлені диференційовані ставки відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи на 1 т погашених запасів (залежно від їх витрати на 1 т товарній продукції). За допущені наднормативні втрати звичайні ставки підвищуються в 1,6-1, 7 рази, що стимулює підприємства до зменшення втрат як при видобутку, так і при переробці руд.
Кількість попутної продукції в плановому періоді визначається на основі розрахунків її виходу й плану реалізації. Вона оцінюється за прейскурантними цінами залежно від якості (наприклад, крупности або міцності щебня) і її вартість віднімається з вартості сировини й напівфабрикатів.
Паливо технологічне й енергія на технічні й технологічні потреби показуються в плановій калькуляції кількісно відповідно до встановлених норм. Оцінка палива проводиться за цінами франко-заводський або франко-цеховий склад. Енергія, що виробляється допоміжними цехами ГЗКа, оцінюється по плановій собівартості, а покупна - по тарифах, установлених у прейскурантах або в договорах на її поставку, з нарахуванням внутрішньокомбінатських витрат на її передачу й з урахуванням втрат.
Величини основної й додаткової заробітної плати виробничих робітників приводяться в плановій калькуляції на підставі розрахунків фонду заробітної плати в плані по праці. Відрахування по єдиному соціальному внеску (на соціальні потреби-пенсійний фонд, фонд безробіття, тимчасової непрацездатності) складаюять блиизько 40% фонду основної й додаткової заробітної плати, включаючи й виплати з фонду матеріального заохочення.
Окремі види змінного устаткування, інструмента й малоцінного реманенту нормуються на одиницю виробленої продукції. Витрата нормованої частини цих елементів витрат приймають у плановій калькуляції на основі аналізу звітних даних і з урахуванням планових заходів, впровадження яких змінює величину розглянутих витрат.
Витрати по статті «Внутрішньокомбінатське переміщення сировини, матеріалів, напівфабрикатів і продукції» визначають складанням спеціального кошторису, у якому вартість робіт, виконуваних транспортними цехами, обчислюють на підставі плану перевезень і собівартості одиниці робіт із планових калькуляцій собівартості транспортних послуг.
Амортизаційні відрахування плануються виходячи з первісної (залишкової) вартості основних засобів, що перебувають в експлуатації, окремо по кожній їх групі й розрахованих норм амортизації.
Загальнокомбінатські та інші виробничі витрати розраховуються складанням відповідних кошторисів. Дані, необхідні для їх складання, беруться з розділів плану економічного й соціального розвитку комбінату.
По статті «Інші виробничі витрати» плануються й ураховуються відрахування на проведення науково-дослідних і дослідних робіт.
Кошторис витрат на виробництво продукції складається з метою визначення загальної суми планових витрат, пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю гірничозбагачувального комбінату, і ув'язування плану по собівартості з іншими розділами плану економічного й соціального розвитку.
Завдання за собівартістю продукції затверджуються ГЗКом у вигляді певного рівня витрат у копійках на 1 грн товарної продукції в оптових цінах
Рв=Стов/Qтов,
де Стов -планова собівартість товарної продукції, наміченої до випуску в плановому періоді, грн.; Qтов - вартість товарної продукції в оптових цінах у плановому періоді, грн.
У складі завдань за собівартістю продукції встановлюється також граничний рівень (ліміт) матеріальних витрат
Лм = М/ Qтов ,
де М — планова величина матеріальних витрат, що передбачається в складі планової собівартості, грн.
Під граничним рівнем витрат розуміється максимально припустима величина витрат, перевищення якої не допускається як по абсолютній величині витрат на кожний вид продукції, так і при випуску її в пропорціях, що не відповідають плановим.