4. Преміювання працівників.
Персонал підприємства ─ це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності і перебувають з підприємством як з юридичною особою у відносинах, що регулюються договором найму.
Крім постійних (штатних) працівників, у діяльності підприємств беруть участь сумісники та працюючі за договорами цивільно-правового характеру.
Персонал підприємства за принципом участі у виробничій діяльності розподіляється на дві групи: персонал основної та неосновної діяльності.
На промислових підприємствах до першої групи відносять промислово-виробничий персонал, зайнятий у процесі виробництва та його обслуговуванням (працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів та лабораторій, заводоуправлінь, інформаційно-обчислювальних центрів, складів, технічних бібліотек, усіх видів охорони тощо). До другої групи відносять працівників непромислових підрозділів підприємства (підсобних сільських і лісових господарств, житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, зайнятих капітальним ремонтом будівель і споруд, редакції, видавництв, навчальних та медичних закладів, дитячих закладів, оздоровчих закладів та закладів відпочинку, установ культури та спорту тощо).
Залежно від характеру виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії: робітники, службовці, спеціалісти і керівники.
Робітники безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції (виконанні робіт) або створюють умови для його реалізації; зайняті керуванням, налагодженням та обслуговуванням устаткування, чи наданням виробництву інших послуг.
У складі робітників виділяють основних і допоміжних.
Основніробітники безпосередньо беруть участь у технологічному процесі, тобто цілеспрямовано змінюють форму, стан, фізичні, хімічні та інші властивості предметів праці.
Відповідно до характеру технологічного процесу основних робітників обліковують на операціях, стадіях, фазах виробництва та видах робіт.
До основних робітників, зайнятих на видобутку руди, відносяться:
─ у кар’єрах ─ робітники, зайняті виїмкою корисних копалин і розкривних порід, а також на транспортуванні корисних копалин і пустих порід та на відвалоутворенні.
На збагачувальних фабриках і в металургійних цехах до основних робітників відносяться робітники, які виконують технологічні і транспортні операції в процесі виробництва: робітники зайняті навантаженням і доставкою сирих матеріалів і палива з цехових складів до агрегатів, завантаженням їх в агрегати, керуванням і контролем роботи агрегатів, вивантаженням продукту, наступною обробкою і транспортуванням продукту і відходів виробництва. Віднесення до основних робітників, зайнятих технологічним транспортуванням, обумовлене тісним зв’язком транспортних і технологічних операцій, а також значною роллю технологічного транспорту в гірничовидобувному, збагачувальному і металургійному виробництвах.
Допоміжні робітники безпосередньої участі в технологічному процесі не беруть, але створюють умови для його перебігу. До них включають робітників наступних функціональних груп: організаційно-технологічної, забезпечення постійної дієздатності устаткування, механізмів, апаратів і агрегатів; забезпечення робочого функціонування будівель і споруд; контрольної; транспортної та вантажно-розвантажувальної; здійснення прийому, збереження та видачі матеріальних цінностей; енергозабезпечення, охорони та безпеки праці, промсанітарії, підготовки та вдосконалення виробництва.
Відповідно до характеру технологічного процесу робітників обліковують за окремими його елементами (роботами).
1) Робітники, зайняті видобутком руди в кар’єрах, поділяються на три групи:
─ робітники на видобувних роботах: на бурінні, на екскавації, на транспортуванні корисних копалин; на зачищенні поверхні видобувних уступів;
─ робітники на розкривних роботах: на бурінні, на екскавації, на транспортуванні розкривних порід;
─ робітники на відвалоутворенні.
Робітники збагачувальних фабрик і металургійних цехів обліковуються відповідно за технологічними процесами (суха магнітна сепарація, подрібнення й класифікація, збагачення, обезшламлення, обезводнення) і стадіями та за виробничими дільницями і видами робіт.
Спеціалісти ─ це працівники, які виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, для виконання яких за кваліфікаційними характеристиками необхідна вища чи середня спеціальна освіта (інженери, диспетчери, механіки, енергетики, економісти, бухгалтери, нормувальники, юрисконсульти тощо).
Керівники ─ це працівники, які обіймають керівні посади та зайняті організацією виробництва й управлінням трудовими колективами підприємств та їх структурних підрозділів (директор, головний спеціаліст, начальник, завідувач, майстер тощо).
До службовців відносяться працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, канцелярські роботи, господарське обслуговування (діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, стенографістки, агенти, касири, архіваріуси тощо).
Персонал підприємства поділяють за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
Професія – це вид трудової діяльності людини, здійснення якої потребує комплексу спеціальних знань та практичних навичок (слюсар, верстатник, водій тощо).
Професійний склад персоналу підприємства залежить від характеру продукції чи послуг, складності технологічного процесу, специфіки функціонування конкретних виробництв, специфіки галузі трудової діяльності.
У межах загальних професій виділяють спеціальності.
Спеціальність – це відносно вузький різновид трудової діяльності в межах професії, для виконання якої необхідні конкретні знання, уміння, навички, набуті через спеціальну підготовку та досвід роботи (слюсар-збиральник, слюсар-інструментальник, слюсар-ремонтник, токар-карусельник, токар-револьверник, токар-розточувальник).
Якісну характеристику персоналу дає його кваліфікаційний рівень.
Кваліфікація – це ступінь загальної та спеціальної підготовленості працівника, який володіє сукупністю спеціальних знань і практичних навичок для виконання професійних функцій обумовленої складності.
За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані та некваліфіковані.
Висококваліфіковані робітники мають великий практичний досвід роботи (2-3 роки), періодично підвищують знання стажуючись та виконують особливо складні і відповідальні роботи.
Кваліфіковані робітники мають значний стаж практичної діяльності (1-2 роки) і виконують складні роботи.
Малокваліфіковані робітники мають певний (тижневий) досвід і зайняті на нескладних видах робіт.
Некваліфіковані робітники не отримали спеціальної підготовки і виконують допоміжні та обслуговуючі роботи.
Кваліфікаційний рівень робочих місць (робіт) та конкретних виконавців цих робіт визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик) з урахуванням кваліфікаційних вимог.
У практичній діяльності кваліфікація робітника і робочих місць характеризується тарифними розрядами. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців залежить від їх рівня освіти та досвіду роботи.
Виділяють спеціалістів:
─ найвищої кваліфікації (мають наукові ступені і звання);
─ вищої кваліфікації (мають базову або повну вищу спеціальну освіту і значний досвід практичної діяльності);
─ середньої кваліфікації (закінчили вищі навчальні заклади першого рівня акредитації та мають досвід практичної роботи);
─ спеціалістів-практиків (мають значний досвід практичної роботи і займають посади спеціалістів, але не мають спеціальної освіти).
Співвідношення між окремими групами персоналу відповідно до різних класифікаційних ознак створює певний різновид його структури.
Найважливішими класифікаційними ознаками персоналу є категорії, групи робітників (основні і допоміжні), кваліфікація, вік, стать, стаж роботи, професія, спеціальність, ступінь механізації праці. У ринкових умовах на величину заробітної плати впливають ринкові і неринкові чинники. Класифікація чинників, що впливають на формування ціни одиниці праці, представлена на схемі (рис.3.2).