Систему показників, за допомогою яких оцінюється економічність проектних рішень, поділяють на будівельні та експлуатаційні.
До будівельних показників, які найчастіше застосовують для оцінки економічності проектних рішень, належать:
капітальні вкладення /кошторисна вартість будівництва/;
кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт;
капітальні вкладення у виробництво матеріалів, конструкцій і деталей;
капітальні вкладення в основні виробничі фонди і зворотні фонди у сфері будівництва;
наведені витрати;
строк окупності капітальних вкладень;
тривалість будівництва;
річний виробіток на будівельно-монтажних роботах;
трудомісткість будівельно-монтажних робіт;
сукупні затрати праці /на заводах і будівельному майданчику/;
витрата основних будівельних матеріалів /сталь, бетон, цемент, цегла тощо/;
маса споруди;
коефіцієнт збірності;
об’ємно-планові коефіцієнти / К1 і К2/;
основна заробітна плата робітників на будівельно-монтажних роботах;
витрати на експлуатацію машин і механізмів на будівельному майданчику;
вартість транспортування матеріальних ресурсів до будівельного майданчика;
протяжність інженерних комунікацій;
коефіцієнт щільності збудованих підприємств;
коефіцієнт використання території підприємств;
баланс території житлового району або мікрорайону /брутто/;
щільність населення житлового району або мікрорайону;
щільність забудови /нетто/.
Основними експлуатаційними показниками, якими користуються при економічній оцінці проектних рішень, є:
собівартість одиниці продукції промислового підприємства;
річні експлуатаційні витрати на утримання цивільних споруд;
виробіток на підприємстві, що проектується, на одного робітника на рік;
річні експлуатаційні витрати на утримання житлового фонду;
строк служби будови чи споруди;
вартість транспортування заводських вантажів за рік;
річні витрати на споживану електроенергію; річні витрати на опалення;
вартість поточних ремонтів за рік;
вартість капітального ремонту;
річні витрати на повну відбудову будови чи споруди /амортизація/;
витрати сировини, палива, електроенергії на одиницю продукції у натуральних вимірниках;
річні витрати на водопостачання і каналізацію;
річні витрати на експлуатацію внутрішньомайданчикових доріг й інженерних комунікацій;
ступінь озеленення підприємства, житлового району;
якісна характеристика забудови житлового району, мікрорайону, міста /зручність пересування мешканців, забезпечення населення культурно-побутовим обслуговуванням тощо/.
Усю кількість різнорідних експлуатаційних витрат ураховувати складно і трудомістко, тому розраховують і аналізують лише ті, які залежать від прийнятих проектних рішень і мають значну питому вагу у загальному складі експлуатаційних витрат.
Аналіз і відбір показників дозволяють використовувати деякі з них у вигляді нормативів, необхідних при розв’язанні економічних завдань на будь-якому рівні. Порівняння розрахункових значень показників з нормативними здебільшого використовують для оцінки економічності проектних рішень.
Для оцінки економічності проектних рішень у будівництві велике значення має вибір одиниці виміру відповідних показників, від якої у багатьох випадках залежить правильність одержаних результатів. Вибір одиниці виміру повинен відповідати поставленому завданню пошуку. Тому єдиних вимірників, що придатні для всіх випадків, немає.
Одиниці виміру можна поділити на споживчі і розрахункові. Наприклад, у житловому будівництві споживчою одиницею є квартира, а розрахунковою - 1м2 загальної або житлової площі. У промисловому будівництві споживчою одиницею виміру можуть бути підприємство, цех, корпус /певної потужності/ тощо. За розрахункові одиниці виміру можуть братися одиниці продукції, що випускається, одне місце /для шкіл, їдалень й інших споруд/, одне ліжко /для лікарень, санаторіїв тощо/. У деяких випадках розрахункові і споживчі одиниці виміру можуть збігатися.
Вибрана одиниця виміру повинна забезпечувати порівнянність цих показників, не спотворюючи їх. Наприклад, 1 м3 будівельного обсягу будови не забезпечує порівнянності техніко-економічних показників, оскільки різна висота приміщень /або поверху/ при цьому не враховується і найефективніше рішення не виявляється. При порівнянні житлових будинків з різними за складом квартирами 1 м2 загальної площі не може бути порівняльною одиницею виміру, оскільки із збільшенням загальної площі квартири знижуються витрати на І м2 загальної площі. Це пояснюється тим, що вартість допоміжної площі і дорогого санітарно-технічного обладнання розподіляється, наприклад, у трикімнатних квартирах на більшу площу порівняно, скажімо, з однокімнатними.
Особливо важливого значення набуває дотримання зіставлення самих техніко-економічних показників, основними умовами якого є однакові умови будівництва /клімат, рельєф місцевості, стан ґрунту тощо/; однакове призначення порівняльних об’єктів, їх капітальність, місткість або потужність, умови функціонування, однотипність готової продукції промислових підприємств, поверховість, комфортність проживання і обслуговування для будов житлово-цивільного призначення; однакова стадія проектування, однаковий ступінь опрацювання проекту; рівноцінна вихідна база, прийнята для розрахунку показників кошторисної вартості; використання одних і тих же нормативних документів; єдина методологія визначення техніко-економічних показників й т.ін.