У розвитку людського суспільства традиційно виділяють два етапи.
Перший етап - додержавний, іноді іменований у літературі первіснообщинною епохою. На даному етапі держава ще не створена. Основною ознакою первісного суспільства є економіка, що привласнює.
Первісна людина не мала достатні знання й здатність глибокої переробки природних матеріалів, тому основними видами його діяльності були збирання готових продуктів природи, полювання, рибний лов і примітивна обробка землі. Знаряддями праці виступали дрюка, списа, лук і стріли, кам'яні знаряддя. Для того щоб зробити досить продуктів для виживання, люди змушені були об’єднуватися за кровно родинною ознакою в рід, фратрії й племена. Продуктивність праці була дуже низкою, тому як існували примітивні знаряддя, які не дозволяли зробити досить продукту з метою накопичення. Приватна власність була відсутня. Тому що всі були рівні відносно засобів виробництва, суспільство не ділилося на класи, а розділялося тільки за статевими й віковими принципами. Вища влада в суспільстві належала родовим зборам, що складалися із всіх дорослих членів роду. Оперативне ж керування здійснювали вожді й старійшини. Необхідність в апараті керування, відособленому від суспільства, була відсутня. Крім того, не було надлишку виробництва для утримання цього апарата.
Другий етап розвитку людського суспільства характеризується появою особливої організації влади - держави.
Основною передумовою виникнення держави був перехід людського суспільства від економіки, яка привласнює до виробляючої. Розвиток знарядь праці привело до розширення предметів природи, включених у виробничий процес. Помінявся й сам характер праці: від присвоєння природних продуктів люди переходять до їхнього виробництва. Розвивається гончарна майстерність, приручається худоба, знаряддя праці виготовляються із заліза, більш якісній обробці піддається земля. Внаслідок усього цього з'являються надлишки виробленого продукту, і починається обмін надлишками між виробниками. Виникає поділ праці. Виділяються ремесло, торгівля, скотарство й землеробство. Ріст продуктивності праці приводить до того, що родини, на які розпадається рід, можуть вижити господарюючи. Надлишки зробленого продукту накопичуються. З'являється наймана праця. Зроблена родиною продукція й засоби виробництва стають приватною власністю. Суспільство починає ділитися на класи, іншими словами, люди розділяються по їхньому місцю в системі поділу праці, стосовно засобів виробництва й, отже, по способах одержання й розмірам частки суспільного багатства. З'являються рабовласники й раби, купці, ремісники, лихварі, бюрократія, землевласники. Крім того, ріст продуктивності праці забезпечує підвищення виживання (рівня життя) і відповідно чисельності населення. Збільшується кількість зв'язків між людьми, ускладнюється керування суспільними справами, життя стає більш мінливим. Все це формує потребу в створенні професійного апарата керування, який би забезпечував інтереси певних класів і соціальних груп. У підсумку, нові умови зажадали знищення родової організації влади й утворення держави.
Розвиток різних народів на земній кулі відбувався нерівномірно. В одних народів держава з'явилася в 4-3 тисячоріччі до нашої ери (у Месопотамії), інші народи створили власну державність тільки в період нової ери (слов'яни).