було встановлено, що існує розузгодження тим часом, яке слово вимовляє випробовуваний, і на яке слово він дивиться. Погляд випробовуваного випереджає вимовні слова. Отже, сигнали, що витікаючі з програми (активні) і поступають із зовнішнього середовища (реактивні), функціонально несиметричні в тому сенсі, що перші випереджають другі. Але несиметрична має ще один, важливіший аспект. Як показав Бернштейн, активні сигнали забезпечують істотні параметри руху, а реактивні — неістотні, технічні деталі руху.
Є ще одне підтвердження пріоритетної ролі активності у формуванні руху. Це підтвердження криється в наших уявленнях про стимул. Ми звикли до того, що раз відбулося дія стимулу, то за ним повинна слідувати реакція. Але на людину постійно впливає дуже велика кількість стимулів, а рухова реакція виявляється тільки відносно лише деяких з них. Чому? Тому що суб'єкт сам вибирає відповідні стимули. Наприклад, нам треба написати лист, і ми беремо в руки ручку, що потрапила в полі зору, але ми беремо її в руки не тому, що вона попалася нам на очі, а тому, що нам треба написати лист.
Тепер перейдемо до загальнийбіологічних аспектів принципу активності і поставимо собі питання: чи немає на загальнийбіологічному рівні свідоцтв існування принципу активності? Бернштейн на це питання відповідає позитивно.
Так, процеси розвитку організму із зародкової клітки можуть бути осмислені як процеси реалізації генетичної програми. То ж відбувається з регенерацією втрачених органів або тканин. Звичайно, зовнішні чинники роблять вплив на ці процеси, але воно виявляється відносно неістотних ознак. Наприклад, береза, що виросла в північних районах або на болоті, матиме певні зовнішні відмінності від беріз середньої смуги або що виросли на сприятливому грунті, але все таки це буде береза, не дивлячись на те що розміри її стовбура і форма листя будуть декілька відрізнятися. Таким чином, впливи зовнішнього середовища, тобто реактивні процеси, мають місце, але вони визначають варіацію неістотних ознак.
Необхідно також зупинитися на філософських аспектах проблеми активності. Одне з центральних питань філософії — це питання про те, що таке життя і життєдіяльність. Як правило, на це питання відповідають, що життєдіяльність — це процес безперервного пристосування до середовища. На думку Бернштейна, головне, що складає зміст процесу життєдіяльності, — це не пристосування до середовища, а реалізація внутрішніх програм. В ході такої реалізації організм неминуче долає різні препятствия. Пристосування теж відбувається, але це подія менш значущо.
Проте це твердження може мати двояке тлумачення. Проблема полягає в тому, що вважати джерелом активності: явища ідеального плану або матеріальні явища. Бернштейн вважав, що прояв активності має матеріальну природу, а розвиток організму обумовлений матеріальним кодом. Така точка зору відповідає представленням матеріалістичної філософії на природу активності як особливої властивості живої природи.
На закінчення слід звернути увагу на значення теорії Бернштейна для психології. Завдяки даній теорії психологія отримала підтвердження спра-