Мінімальна величина подразника, при якому вперше виникає відчуття, називається абсолютним порогом відчуття. Подразники, сила дії яких лежить нижче за абсолютний поріг відчуття, не дають відчуттів, але це не означає, що вони не надають ніякої дії на організм. Так, дослідження вітчизняного фізіолога Г. В. Гершуни і його співробітників показали, що звукові роздратування, лежачі нижче за поріг відчуття, можуть викликати зміну електричній активності мозку і розширення зіниці. Зона дії подразників, що не викликають відчуттів, була названа Г. В. Гершуни «субсенсорною областю».
Почало вивченню порогів відчуттів належало німецьким фізиком, психологом і філософом Р. Т. Фехнером, який вважав, що матеріальне і ідеальне, — це дві сторони єдиного цілого. Тому він задався метою з'ясувати, де проходить межа між матеріальним і ідеальним. Фехнер підійшов до цієї проблеми як природодослідник. На його думку, процес створення психічного образу може бути представлений наступною схемою:
Роздратування —> Збудження —> Відчуття —> Думка (фізика) (фізіологія) (психологія) (логіка)
Найголовнішим в ідеї Фехнера було те, що він вперше включив елементарні відчуття в круг інтересів психології. До Фехнера вважали, що дослідженням відчуттів, якщо це кому-небудь цікаво, повинні займатися фізіологи, лікарі, навіть фізики, але тільки не психологи. Для психологів це дуже примітивно.
На думку Фехнера, шукана межа проходить там, де починається відчуття, тобто виникає перший психічних процес. Величину стимулу, при якій починається відчуття, Фехнер назвав нижнім абсолютним порогом. Для визначення цього порогу Фехнер розробив методи, які активно використовуються і у наш час. У основу методології своїх досліджень Фехнер поклав лва твердження, звані першою і другою парадигмою класичної психофизики.
1. Сенсорна система людини — це вимірювальний прилад, який відповідним чином реагує на впливаючі фізичні стимули.
2. Психофізичні характеристики у людей розподілені по нормальному закону, тобто випадковим чином відрізняються від якоїсь середньої величини, аналогічно антропометричним характеристикам.
Сьогодні не викликає сумніву, що обидві ці парадигми вже застаріли і певною мірою противоречат сучасним принципам дослідження психіки. Зокрема, можна відзначити суперечність принципу активності і цілісності психіки, оскільки сьогодні ми розуміємо, що неможливо виділити і досліджувати в експерименті одну, навіть найпримітивнішу, психічну систему з цілісної структури людської психіки. У свою чергу, активізація в експерименті всіх психічних систем від самих нижчих до самих вищих приводить до дуже великої різноманітності реакцій випробовуваних, що вимагає індивідуального підходу до кожного випробовуваного.
Проте дослідження Фехнера за своєю суттю були новаторськими. Він вважав, що людина не може безпосередньо оцінювати свої відчуття кількісно, тому він розробив «непрямі» методи, за допомогою яких можна