тільність властива далеко не всім людям і не однаковою мірою. Відмінності в спостережливості в значній мірі залежать від індивідуальних особливостей особи. Так, наприклад, допитливість є чинником, сприяючим розвитку спостережливості.
Оскільки ми торкнулися проблеми спостережливості, то слід зазначити, що існують відмінності сприйняття по ступеню навмисності. Прийнято виділяти ненавмисне (або мимовільне) і навмисне (довільне) сприйняття. При ненавмисному сприйнятті ми не керуємося наперед поставленою метою або завданням — сприйняти даний предмет. Сприйняття прямує зовнішніми обставинами. Навмисне сприйняття, навпаки, із самого початку регулюється завданням — сприйняти той або інший предмет або явище, ознайомитися з ним. Навмисне сприйняття може бути включене в яку-небудь діяльність і здійснюватися по ходу її виконання. Але іноді сприйняття може виступати і як відносно самостійна діяльність. Сприйняття як самостійна діяльність особливо ясно виступає в спостереженні, яке є навмисним, планомірним і більш менш тривале (хоч би і з перервами) сприйняття з метою прослідкувати перебіг якого-небудь явища або ті зміни, які відбуваються в об'єкті сприйняття. Тому спостереження — це активна форма плотського пізнання людиною дійсності, а спостережливість може розглядатися як характеристика активності сприйняття.
Виключно велика роль активності спостереження. Вона виражається як в розумовій діяльності, супроводжуючій спостереження, так і в руховій діяльності спостерігача. Оперуючи предметами, діючи з ними, людина краще пізнає багато їх якостей і властивості. Для успіху спостереження важлива його планомірність і систематичність. Хороше спостереження, направлене на широке, різностороннє вивчення предмету, завжди проводиться по чіткому плану, певній системі, з розглядом одних частин предмету услід за іншими в певній послідовності. Тільки при такому підході спостерігач нічого не пропустить і не повертатиметься повторно до того, що було сприйняте.
Проте спостережливість, як і сприйняття в цілому, не є природженою характеристикою. Новонароджена дитина не в змозі сприймати навколишній його світ у вигляді цілісної наочної картини. Здатність наочного сприйняття у дитини виявляється значно пізніше. Про первинне виділення дитиною предметів з навколишнього світу і їх наочне сприйняття можна судити по розглядуванню дитиною цих предметів, коли він не просто на них дивиться, а розглядає, немов обмацує своїм поглядом.
На думку Б. М. Теплова, ознаки наочного сприйняття у дитини починають виявлятися в ранньому дитячому віці (два-чотири місяці), коли починають формуватися дії з предметами. До п'яти-шести місяців у дитини наголошується зростання випадків фіксації погляду на предметі, яким він оперує. Проте на цьому розвиток сприйняття не зупиняється, а, навпаки, тільки починається. Так, на думку А. У. Запорожця, розвиток сприйняття здійснюється і в пізнішому віці. При переході від переддошкільного до дошкільного віку під впливом ігрової і конструктивної діяльності у дітей складаються складні види зорового аналізу і синтезу, включаючи здатність