Теорії другої групи стверджують, що сприйняття руху має специфічна якість, що не зводиться до таких елементарних відчуттів. Представники цієї теорії говорять, що подібно до того, як, наприклад, мелодія не є простій сумою звуків, а якісно відмінним від них цілим, так і сприйняття руху несводимо до суми складових це сприйняття елементарних зорових відчуттів. З цього положення виходить, наприклад теорія гештальтпсихологии, відомим представником якої є М. Вертгеймер.
Сприйняття руху є, по Вертгеймеру, специфічним переживанням, відмінним від сприйняття самих рухомих предметів. Якщо є два послідовні сприйняття об'єкту в різних положеннях (а) і (б), то переживання руху не складається з цих двох відчуттів, а сполучає їх, знаходячись між ними. Це переживання руху Вертгеймер називає фи-феноменом.
Слід зазначити, що проводилосядостатньо багато спеціальних робіт по дослідженню проблеми сприйняття руху з позиції гештальтпсихологии. Наприклад, представники даного напряму поставили перед собою питання:
через які умови при зміні просторових відносин в полі нашого зору одні із сприйманих об'єктів здаються рухомими, а інші — нерухомими? Зокрема, чому нам здається, що рухається місяць, а не хмари? З позицій гештальтпсихологии рухомими сприймаються ті об'єкти, які явно локалізуються на деякому іншому об'єкті; рухається фігура, а не фон, на якому фігура сприймається. Так, при фіксації місяця на тлі хмар вона сприймається рухомою. Ними було показано, що з двох предметів зазвичай рухомим здається менший. Рухомим також здається той предмет, який протягом досвіду зазнає найбільші кількісні або якісні зміни. Але дослідження представників гештальтпсихологии не розкрила суть сприйняття руху. Основним принципом, регулюючим сприйняття руху, є осмислення ситуації в об'єктивній дійсності на основі всього минулого досвіду людини.
Сприйняття часу, не дивлячись на важливість даної проблеми, вивчене значно менше, чим питання про сприйняття простору. Складність вивчення даного питання полягає в тому, що час не сприймається нами як явище матеріального світу. Про його течію ми судимо лише за певними ознаками.
Найбільш елементарними формами є процеси сприйняття тривалості і послідовності, в основі яких лежать елементарні ритмічні явища, відомі під назвою «Біологічного годинника». До них відносяться ритмічні процеси, що протікають в нейронах кори і підкіркових утворень. Наприклад, чергування сну і відпочинку. З іншого боку, ми сприймаємо час при виконанні якої-небудь роботи, тобто коли відбуваються певні нервові процеси, що забезпечують нашу роботу. Залежно від тривалості цих процесів, чергування збудження і гальмування, ми отримуємо певну інформацію про час. З цього можна зробити висновок про те, що в дослідженні сприйняття часу необхідно враховувати два основні аспекти: сприйняття тимчасової тривалості і сприйняття тимчасової послідовності.
Оцінка тривалості тимчасового відрізка багато в чому залежить від того, якими подіями він був заповнений. Якщо подій були багато і вони були цікаві для нас, то час йшов швидко. І навпаки, якщо подій було мало або вони були не цікаві для нас, то час тягнувся поволі. Проте якщо доводиться оцінювати