Розділ 2. Психологія в структурі сучасних наук • 41

риалистическое. Філософи-ідеалісти вважали, що ідеальне первинно, а матерія вторинна. Спочатку був дух, а потім матерія. Філософи-матеріалісти, навпаки, говорили про те, що первинна матерія, а ідеальне повторно. (Слід зазначити, що таке ділення філософських напрямів характерне для нашого часу. Спочатку ділення на матеріалістичну і ідеалістичну філософію не було. Ділення здійснювалося на основі приналежності до тієї або іншої філософської школи, які по-різному відповідали на основне питання філософії. Наприклад, піфагорійська школа, милетская школа, філософська школа стоїків і ін.)

Сама назва науки, що вивчається нами, переводиться як «наука про душу». Тому перші психологічні переконання були пов'язані з релігійними представленнями людей. Цю точку зору більшою мірою відображає позиція філософів-ідеалістів. Наприклад, в староєгипетському трактаті «Пам'ятник мемфисской теології» (кінець IV тис. до н. э.) робиться спроба описати механізми психічного. Згідно цьому твору, улаштовувачем того, що всього існує, уселенським архітектором є бог Пташок. Що б люди ні подумували, ні говорили, їх серцями і мовою відає він. Проте вже в ті стародавні часи існувало уявлення про те, що психічні явища якимсь чином пов'язані з тілом людини. У цьому ж староєгипетському творі дається наступне трактування значення органів чуття для людини: боги «створили зір очей, слух вух, дихання носа, щоб давали вони повідомлення серця». Одночасно з цим серцю відводилася роль провідника свідомості. Таким чином, разом з ідеалістичними переконаннями на природу душі людини існували та інші — матеріалістичні, які у старогрецьких філософів придбали найбільш виразний вираз.

Вивчення і пояснення душі є першим етапом в становленні психології. Але відповісти на питання, що таке душа, опинилося не так-то просто. Представники ідеалістичної філософії розглядають психіку як щось первинне, що існує самостійно, незалежно від матерії. Вони бачать в психічній діяльності прояв нематеріальної, безтілесної і безсмертної душі, а всі матеріальні речі і процеси тлумачать або як наші відчуття і уявлення, або як деякий загадковий прояв «абсолютного духу», «світової волі», «ідеї». Подібні погляди цілком з'ясовні, оскільки ідеалізм зародився тоді, коли люди, практично не маючи ніяких уявлень про будову і функції тіла, думали, що психічні явища є діяльністю особливої, надприродної істоти — душі і духу, який вселяється в людину у момент народження і покидає його у момент сну і смерті.

Спочатку душа представлялася у вигляді особливого тонкого тіла або істоти, що живе в різних органах. З розвитком релігійних поглядів душу стала розумітися як своєрідний двійник тіла, як безтілесна і безсмертна духовна суть, пов'язана з «потойбічним світом», де вона мешкає вічно, покидаючи людину. На цій основі і виникли різні ідеалістичні системи філософії, що затверджували, що ідеї, дух, свідомість є первинними, початком що всього існує, а природа, матерія — вторинними, похідними від духу, ідей, свідомості. Найбільш яскравими представниками даного напряму є філософи школи Піфагора з острова Саме. Піфагорійська школа

42 Часть I. Введение в психологию

Имена

Аристотель (384-322 гг. до н.э.)— древнегреческий философ, который по праву считается основателем психологической науки. В своем трактате «О душе» он, интегрировав достижения античной мысли, создал целостную психологическую систему. По его мнению, душу нельзя отделить от тела, поскольку она является его формой, способом его организации. Вместе с тем Аристотель в своем учении выделил три души: растительную, животную и разумную, или человеческую, имеющую божественное происхождение. Подобное деление он объяснял степенью развития психических функций. Низшие функции («питающие») свойственны растениям, а высшие — человеку. Наряду с этим Аристотель разделял органы чувств на пять разрядов. Кроме органов, передающих отдельные чувственные качества вещей, он выделил «общее чувствилище», которое позволяет воспринимать единые для многих объектов свойства (например, величину).

У своїх працях («Етика», «Риторика», «Метафізика», «Історія тварин») він постарався дати пояснення багатьом психічним явищам, Зокрема він спробував пояснити механізми поведінки людини прагненням реалізувати внутрішню активність, зв'язану з відчуттям задоволення або незадоволення. Крім цього Арістотель вніс великий внесок до розвитку уявлень про пам'ять і мислення людини.

проповідувала вчення про вічний круговорот душ, про те, що душа прикріплена до тіла в порядку покарання. Ця школа була не просто релігійною, а була релігійно-містичним союзом. Згідно переконанням піфагорійців, всесвіт має не речовинну, а арифметично-геометричну структуру. У тому, що всьому існує — від руху небесних тіл до граматики — панує гармонія, що має числовий вираз. Душі теж властива гармонія — гармонія протилежностей тіла.

Матеріалістичне розуміння психіки відрізняється від ідеалістичних переконань тим, що з цієї точки зору психіка — вторинне, похідне від матерії явище. Проте перші представники матеріалізму були вельми далекі в своїх тлумаченнях про душу від сучасних уявлень про психіку. Так, Геракліт (530-470 рр. до н. э.) услід за філософами милетской школи — Фалесом, Анаксимандром, Анаксименом — говорить про матеріальну природу психічних явищ і єдність душі і тіла. По його ученню, всі речі суть модифікації вогню. Що все існує, зокрема тілесне і душевне, безперервно змінюється. У мікрокосмосі організму повторюється загальний ритм перетворень вогню в масштабах всього космосу, а вогненний початок в організмі і є душа — психея. Душа, згідно Геракліту, народжується шляхом випаровування з вологи і, повертаючись у вологий стан, гине. Проте між станом «вологості» і «вогненності» є безліч переходів. Наприклад, про п'яну людину Геракліт говорить, «що він не помічає, куди йде, бо психея його волога». Навпаки, чим душа сухіша, тим вона мудріша.

З ідеєю вогню як основою існуючого миру ми зустрічаємося і в роботах іншого відомого старогрецького мислителя Демокріта (460-370 рр. до н. э.), який розробив атомістичну модель світу. Згідно Демокріту, душа —