Завданням випробовуваного було визначити, яка з трьох ознак — кількість, форма або колір — существен для поняття, і потім розсортувати картки на три купки за цією ознакою. Крім того, після правильного відбору випробовуваним деякої кількості карток експериментатор міняв істотну ознаку, і випробовуваним доводилося відшукувати цю ознаку наново. Наприклад, після того, як випробовуваний дізнався, що матиме справу з поняттям «колір», і правильно розсортував картки по купках відповідно червоному, зеленому і синьому кольорам, що визначає ознаку міг бути змінений з кольору на форму, і тепер випробовуваному треба було сортувати ці картки по купках відповідно кругам, квадратам і трикутникам. Пацієнти з поразкою лобової кори з цим завданням справлялися помітно гірше нормальних випробовуваних. Пацієнти могли вивчати початкову істотну ознаку (у попередньому прикладі — колір) так само легко, як і нормальні випробовувані, але їм було украй важко перейти до нової ознаки, коли експериментатор міняв істотну ознаку. Навіть коли експериментатор неодноразово говорив їм, що їх нове сортування невірне, пацієнти продовжували сортувати картки за застарілою ознакою.
Крім механізмів формування понять існують і чинники, які сприяють або перешкоджають засвоєнню понять. Можна назвати декілька чинників і умов, сприяючих успішному засвоєнню понять. По-перше, варіювання ознак предмету, поняття про яке ми намагаємося засвоїти. Чим з великим числом ознак предмету ми зустрінемося в практичному досвіді, тим більше повне поняття у нас буде сформовано про даний предмет. По-друге, використання наочності при засвоєнні понять дозволяє сформувати образи, які дають виразне знання ознак предмету, його якостей і властивостей.
Проте опанувати поняттям — це означає не тільки уміти назвати його ознаки, нехай навіть вельми численні, але і уміти застосовувати поняття на практиці, тобто уміти оперувати їм. Як правило, наші утруднення із застосуванням на практиці понять пов'язані з новими, незвичайними умовами, в яких необхідно оперувати поняттям, що є у нас. Причому застосування поняття на практиці в різних умовах є не тільки показником ступеня його засвоєння, але і засобом досягнення якнайкращого засвоєння цього поняття.
Одним з найбільш важливих моментів в засвоєнні поняття є його усвідомлення. Іноді, використовуючи поняття, ми до кінця не усвідомлюємо його сенс. Тому усвідомлення поняття може розглядатися якнайвищий ступінь у формуванні понять, як ланка, що сполучає поняття і розуміння.
У вітчизняній психології в 40-50-х рр. XX в. розуміння визначали як віддзеркалення зв'язків, відносин предметів або явищ реального миру. У сучасній науці розуміння трактується як здатність осягнути сенс і значення чого-небудь, а приведене вище визначення повністю відображає суть думки. Звичайно, в сучасній психології поняття «думка» і «розуміння» не є повністю тотожними, але вони найтіснішим чином пов'язані один з одним. Якщо розуміння — це здатність, то думка — це результат даної здатності. Думка як форма мислення заснована на розумінні суб'єктом різноманіття зв'язків конкретного предмету або явища з іншими предметами або явищами.