детельству Т. Рібо, один хворий після одужання так говорив про свій стан: «Недолік діяльності мав причиною те, що всі мої відчуття були незвичайно слабкі, так що не могли робити ніякого впливу на мою волю».
Слід зазначити, що особливе значення у виконанні вольової дії має друга сигнальна система, що здійснює всю свідому регуляцію людської поведінки. Друга сигнальна система активізує не тільки моторну частину поведінки людини, вона є пусковим сигналом для мислення, уяви, пам'яті; вона ж регулює увагу, викликає відчуття і таким чином впливає на формування мотивів вольових дій.
Оскільки ми підійшли до розгляду мотивів вольових дій, необхідно розрізняти мотиви і саму вольову дію. Під мотивами вольових дій подразумеваются ті причини, які спонукають людину діяти. Всі мотиви вольових дій можуть бути розділені на дві основні групи: основні і побічні. Причому, кажучи про дві групи мотивів, ми не можемо перерахувати мотиви, що входять до першої або другої групи, тому що в різних умовах діяльності або у різних людей один і той же мотив (спонукальна причина) може бути в одному випадку основним, а в іншому — побічним. Наприклад, для однієї людини прагнення до пізнання є основним мотивом написання дисертації, а досягнення певного соціального положення — побічним. В той же час для іншої людини, навпаки, досягнення певного соціального статусу є основним мотивом, а пізнання — побічним.
У основі мотивів вольових дій лежать потреби, емоції і відчуття, інтереси і схильності, і особливий наш світогляд, наші погляди, переконання і ідеали, які формуються в процесі виховання людини.
15.4. Структура вольової дії
З чого починається вольова дія? Звичайно, з усвідомлення мети дії і пов'язаного з нею мотиву. При ясному усвідомленні мети і мотиву, що викликає її, прагнення до мети прийнято називати бажанням (мал. 15.2).
Але не всяке прагнення до мети носить достатньо усвідомлений характер. Залежно від ступеня усвідомленості потреб їх розділяють на ваблення ц бажання. Якщо бажання усвідомлено, то ваблення завжди смутно, неясно: людина усвідомлює, що йому щось хоче, щось не вистачає або йому щось потрібне, але що саме, він не розуміє. Зазвичай люди переживають ваблення як специфічний обтяжливий стан у вигляді туги або невизначеності. Із-за своєї невизначеності ваблення не може перерости в цілеспрямовану діяльність. Тому ваблення часто розглядають як перехідний стан. Представлена в нім потреба, як правило, або згасає, або усвідомлюється і перетворюється на конкретне бажання.
Слід зазначити, що далеко не всяке бажання приводить до дії. Бажання саме по собі не стримає активного елементу. Перш ніж бажання перетвориться на безпосередній мотив, а потім в мету, воно оцінюється людиною, тобто