ментальних досліджень виникла активаційна теорія Ліндсея—хебба. Згідно цієї теорії, емоційні стани визначаються впливом ретикулярної формації нижньої частини стовбура головного мозку, оскільки ця структура відповідає за рівень активності організму. А емоційні прояви, як показали електрофізіологічні дослідження мозку, є не що інше, як зміна рівня активності нервової системи у відповідь на який-небудь подразник. Тому саме ретикулярна формація визначає динамічні параметри емоційних станів: їх силу, тривалість, мінливість і ряд інших. Емоції ж виникають унаслідок порушення або відновлення рівноваги у відповідних структурах центральної нервової системи в результаті дії якого-небудь подразника.
Услід за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних і органічних процесів, з'явилися теорії, що описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилось, регулюють діяльність людини, виявляючи цілком певний вплив на неї залежно від характеру і інтенсивності емоційного переживання. Д. О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом отримати криву, що виражає залежність між рівнем емоційного збудження людини і успішністю його практичної діяльності. У дослідженнях, що проводяться ним, було встановлено, що залежність між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини графічно виражається у вигляді кривій нормального розподілу. Так, для досягнення найвищого результату в діяльності небажані як дуже слабке, так і дуже сильне емоційне збудження. Найбільш ефективна діяльність при середньому емоційному збудженні. Разом з тим було виявлено, що для кожної конкретної людини характерний певний оптимальний інтервал сили емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі. У свою чергу, оптимальний рівень емоційного збудження залежить від багатьох чинників, наприклад від особливостей виконуваної діяльності і умов, в яких вона протікає, від індивідуальних особливостей людини, яка її виконує, і від багато чого іншого.
Окрему групу теорій складають переконання, що розкривають природу емоцій через когнітивні чинники, тобто мислення і свідомість.
В першу чергу серед них слід зазначити теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Її основним поняттям є дисонанс. Дисонанс — це негативний емоційний стан, що виникає за ситуації, коли суб'єкт має в своєму розпорядженні психологічно суперечливу інформацію про об'єкт. Згідно даної теорії, позитивне емоційне переживання виникає у людини тоді, коли його очікування підтверджуються, тобто коли реальні результати діяльності відповідають наміченим, узгоджуються з ними. При цьому виниклий позитивний емоційний стан може бути охарактеризований як консонанс. Негативні емоції виникають в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, або дисонанс.
Суб'єктивний стан когнітивного дисонансу зазвичай переживається людиною як дискомфорт, і він прагне якнайскоріше від нього позбавитися. Для цього у нього є два шляхи: по-перше, змінити свої очікування так, щоб вони