Частина IV. Психічні властивості особи

Це цікаво Що формує особу: спадковість або середовище З самого моменту народження впливу генів і середовища тісно переплітаються, формуючи особу індивіда. Батьки надають своєму потомству і гени, і домашнє середовище, причому і те і інше залежить від власних генів батьків і середовища, в якому вони виросли. В результаті є тісний взаємозв'язок між успадкованими характеристиками (генотипом) дитини і середовищем, в якому він виховується. Наприклад, оскільки загальний інтелект частково є успадкованим, у батьків з високим інтелектом найімовірніше буде дитина з високим інтелектом. Але окрім цього батьки з високим інтелектом швидше за все створюватимуть своїй дитині середовище, стимулююче розвиток розумових здібностей, — і при своїй власній взаємодії з ним, і за допомогою книг, уроків музики, походів в музей і іншого інтелектуального досвіду. Унаслідок подібного подвійного позитивного зв'язку генотипу і середовища дитина отримує подвійну дозу інтелектуальних можливостей. Схожим чином, дитина, що виросла у батьків з низьким інтелектом, може зустріти домашнє середовище, яке ще більше підсилює інтелектуальну відсталість, придбану спадково. Деякі батьки можуть спеціально створювати середовище, що негативно корелює з генотипом дитини. Наприклад, интровертные батьки можуть заохочувати соціальну діяльність дитини, щоб протидіяти власною интровертности дитини. Батьки дуже активної дитини, навпаки, можуть прагнути придумати для нього які-небудь цікаві тихі заняття. Але незалежно від того, позитивна або негативна тут кореляція, важливо, що генотип дитини і його середовище — це не просто два джерела впливи, які підсумовуються для того, щоб сформувати його особу. Під дією одного і того ж оточення різні люди реагують на подію або саме оточення по-різному. Неспокійна, чутлива дитина відчуватиме жорстокість батьків і реагуватиме на неї інакше, ніж спокійний, гнучкий; різкий голос, що викликає у чутливої дівчинки сльози, може бути зовсім не відмічений її не таким чутливим братом. Ребенок-екстраверт тягнутиметься до навколишніх людей і подій, а його брат-інтроверт їх ігноруватиме. Обдарована дитина більше черпне з прочитаної, чим рядовий. Іншими словами, кожна дитина сприймає об'єктивне оточення як суб'єктивне психологічне середовище, і саме це психологічне середовище формує подальший розвиток особи. Якщо батьки створюють однакове оточення всім своїм дітям, — чого, як правило, не відбувається, — воно все одно не буде для них психологічно еквівалентним.

Отже, крім того, що генотип надає вплив одночасно з середовищем, він також сам це середовище формує. Зокрема, середовище становит-

у конспективній формі відтворює основні ступені процесу історичного розвитку суспільства, раніше всього розвитку його духовного життя, культури.

Найяскравіше суть подібних концепцій виразив В. Штерн. У запропонованому ним трактуванні принцип рекапітуляції охоплює і еволюцію психіки тварин, і історію духовного розвитку суспільства. Він пише: «Людський індивід в перші місяці дитячого періоду з переважанням нижчих відчуттів, з неосмисленим рефлекторним і імпульсним існуванням, знаходиться у стадії ссавця; у друге півріччя, розвинувши діяльність хапання і різностороннього наслідування, він досягає розвитку вищого ссавця — мавпи, і на другому році, опанувавши вертикальною ходою і мовою, — елементарного людського стану. У перші п'ять років гри і казок він стоїть на ступені первісних народів. Потім слідує вступ до школи, більш напружене впровадження в соціальне ціле з певними обов'язками, — онтогенетична паралель вступу людини в культуру з її державними і економічними організаціями. У перші шкільні роки простий зміст античйого і старозавітного миру найадекватніше дитячому духу, середні роки носять риси

Розділ 20. Особа • 475

Це цікаво ця функцією особи дитини завдяки трьом типам взаємодії: реактивного, викликаного і проектного. Реактивна взаємодія відбувається протягом всього життя. Його суть полягає в діях або переживаннях людини у відповідь на дії зовнішнього середовища. Ці дії залежать як від генотипу, так і від умов виховання. Наприклад, одні люди сприймають те, що завдає їм шкоди дія як акт навмисної ворожості і реагують на нього зовсім інакше, ніж ті, які сприймають таку дію як результат ненавмисної бездушності. Інший вид взаємодії — це викликана взаємодія. Особа кожного індивіда викликає у інших людей свої особливі реакції. Так, немовля, яке кричить, коли його беруть на руки, викликає менш позитивну емоцію у батька, ніж той, якому подобається, коли його няньчать. Слухняні діти викликають у батьків менш жорсткий стиль виховання, чим агресивні. З цієї причини не можна вважати, що спостережуваний взаємозв'язок між особливостями виховання дитини батьками і складом його особи є простій причинно-наслідковим зв'язком. Насправді особу дитини формує батьківський стиль виховання, який, у свою чергу, робить подальший вплив на особу дитини. Викликана взаємодія відбувається, так само як і реактивне, протягом всього життя. Ми можемо спостерігати, що прихильність людини викликає прихильністю оточення, а вороже настроєна людина викликає у тих, що оточують вороже відношення до себе. У міру свого зростання дитина починає виходити за межі оточення, що створюється йому батьками, і вибирати і будувати своє власне. Це останнє, у свою чергу, формує його особу. Товариська дитина шукатиме контактів з друзьями- Товариська натура підштовхує його до вибору оточення і ще більше підкріплює його товариськість. А то, що не можна вибрати, він прагнутиме побудувати сам. Наприклад, якщо ніхто не зве його в кіно, він сам організовує цей захід. Такий вид взаємодії називається проактивним. Проактивна взаємодія — це процес, за допомогою якого індивід стає активним агентом розвитку своєї власної особи. Товариська дитина, вступаючи в Проактивну взаємодію, відбирає і будує ситуації, які ще більше сприяють його товариськості, підтримують її. Відносна важливість розглянутих типів взаємодії особисте гі і оточення міняється в процесі розвитку. Зв'язок між генотипом дитини і його оточенням найбільш сильний, коли він маленький і практично повністю обмежений домашнім середовищем. Коли дитина дорослішає і починає вибирати і будувати своє оточення, цей початковий зв'язок слабшає, а вплив проактивної взаємодії зростає, хоча реактивна і викликана взаємодії, як наголошувалося, зберігають свою важливість протягом всього життя.

фанатизму християнської культури, і лише в періоді зрілості досягається духовна диференціація, відповідна стану культури Нового времени»*.

Звичайно, ми не обговорюватимемо питання про істинність того або іншого підходу. Проте, на нашу думку, приводячи подібні аналогії, не можна не враховувати систему навчання і виховання, яка історично розвивається в кожному суспільстві і має свою специфіку в кожній суспільно-історичній формації. При цьому кожне покоління людей застає суспільство на певному ступені його розвитку і включається в ту систему суспільних відносин, яка на цьому ступені вже склалася. Тому людині в своєму розвитку немає потреби повторювати в згорнутому вигляді всю попередню історію.

Ніхто не оспорюватиме той факт, що людина народжується як представник певного біологічного вигляду. В той же час чоловік після народження опиняється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але і якпредставник конкретного суспільства.

* Штерн В. Основы генетики людини. — М., 1965.