Частина IV. Психічні властивості особи

Сформульований Леонтьевим підхід до розуміння проблеми особи знайшов свій подальший розвиток в роботах вітчизняних психологів — представників московської школи, зокрема А. У. Петровського. У підручнику «Загальна психологія», підготовленому під його редакцією, дається наступне визначення особи: «Особою в психології позначається системна соціальна якість, що набуває індивідом в наочній діяльності і спілкуванні і що характеризує рівень і якість представленности суспільних відносин в индивиде»*.

Що ж таке особа як особлива соціальна якість індивіда? Перш за все слід виходити з того, що поняття «індивід» і «особа» не тотожні. Особа — це особлива якість, яка отримується індивідом в суспільстві в процесі вступу його до суспільних за своєю природою відносин. Тому дуже часто у вітчизняній психології особа розглядається як «надчуттєва» якість, хоча носієм цієї якості є цілком плотський, тілесний індивід зі всіма його природженими і придбаними властивостями.

Щоб зрозуміти підстави, на яких формуються ті або інші властивості особи, потрібно розглянути життя людини в суспільстві. Включеність індивіда в систему суспільних відносин визначає зміст і характер виконуваних їм деятельностей, круг і способи спілкування з іншими людьми, тобто особливості його соціального буття, способу життя. Але спосіб життя окремих індивідів, тих або інших общностей людей, а також суспільства в цілому визначається системою суспільних відносин, що історично розвивається. А це означає, що особу можна зрозуміти або вивчити тільки в контексті конкретних соціальних умов, конкретної історичної епохи. Причому слід зазначити, що для особи суспільство — це не просто зовнішнє середовище. Особа постійно включена в систему суспільних відносин, яка опосередкує безліччю чинників.

Петровській вважає, що особа конкретної людини може продовжуватися в інших людях, і із смертю індивіда вона повністю не вмирає. І в словах «він живе в нас і після смерті» немає ні містики, ні чиста метафорична, це констатація факту ідеальною представленности індивіда після його матеріального зникнення.

Розглядаючи далі точку зору представників московської психологічної школи на проблему особи, слід зазначити, що в поняття особа в більшості випадків авторами включаються певні властивості, що належать індивідові, причому є на увазі і ті властивості, які визначають своєрідність індивіда, його індивідуальність. Проте поняття «індивід», «особа» і «індивідуальність» не тотожні за змістом, — кожне з них розкриває специфічний аспект індивідуального буття людини. Особа може зрозуміти тільки в системі стійких міжособових зв'язків, опосередкованих змістом, цінностями, сенсом спільної діяльності кожного з учасників. Ці міжособові зв'язки реальні, але за природою своєю надчуттєві. Вони виявляються в конкретних індивідуальних властивостях і вчинках людей, що входять в колектив, але не зводяться до них.

Подібно до того як поняття «індивід» і «особа» не тотожні, особа і індивідуальність, у свою чергу, утворюють єдність, але не тотожність.

* Загальна психологія: Навчань. для студентів пед. ин-тов / Під ред. А. У. Петровського. — 3-е видавництво, перераб. і доп. — М.: Освіта, 1986.