Розділ 21. Теоретичні і експериментальні підходи до дослідження особи • 497

І

Імена

Хорні Карен Клеменгина (1985 –1952); — американський психолог, представник неофрейдизма. До 1932 р. займалася клінічною роботою в Германії, потім емігрувала в США. Вважала, що розвиток неврозів, суть яких полягає в переживанні корінної тривоги, обумовлений суперечностями міжлюдського спілкування, перш за все взаємин між батьками і дітьми. Якщо життєві ситуації (залякування, відсутність любові, гіперопіка) примушують дитину часто переживати корінну тривогу, то можуть виникати стійкі риси вдачі, такі як невпевненість в собі, боязливе відношення до тих, що оточують. На їїдумку, кожна людина може і хоче удосконалювати свій особовий потенціал, але коли це природне прагнення блокується зовнішнім соціальним впливом, виникає невротичний конфлікт.

у житті; другою виявляється в «невротичному прагненні до влади», яке пояснюється не якимись об'єктивними причинами, а страхом і ворожістю до людей; третій тваней стратегії поведінки виражається в прагненні ізолюватися від людей; четвертий тип виявляється у визнанні своєї безпорадності («невротична покірність»).

Хорні робила спроби збільшити кількість стратегій, але врешті-решт зупинилася на трьох типах: 1) прагнення до людей; 2) прагнення віддалитися від людей, прагнення до незалежності; 3) прагнення діяти проти людей (агресія).

Відповідно цим трьом типам відносин виділяються три типи невротичної особи: 1) стійкий, 2) усунений, 3) агресивний. Ці типи поведінки властиві здоровим людям.

Різниця між здоровою людиною і страждаючим неврозом зводиться лише до того, що суперечність між конфліктуючими тенденціями у здорового значно менше, ніж у невротика. По думці Хорні, у здорової людини під впливом тимчасових зовнішніх обставин виникають «ситуаційні неврози». «Неврози характеру» ж є справжньою хворобою, оскільки в їх основі лежить стійкий «початковий конфлікт».

Хоча Хорні різко критикувала биологизаторскую суть учення Фрейда, в основному своєму положенні про «початкову тривожність» і «корінну тривогу» вона, по суті, повторює Фрейда. У теорії Хорні залишаються основні положення фрейдизму: антагонізм природного і соціального (принцип прагнення до безпеки несумісний із задоволенням людських бажань), фатальність природженого механізму «корінної тривоги».

Іншим видним представником неофрейдизма є Г. С. Салливан (1892-1949). Він почав свою наукову діяльність як врача-психотера-невта, проте надалі виступав як психолог. Салліван проголосив, що об'єктом психологічного дослідження повинні стати не окремий суб'єкт, а особа як продукт спільної діяльності суб'єктів. Особа, на думку Саллівана, є щодо стійкою моделлю міжособових ситуацій, що повторюються, характеризують людське життя.