можуть виступати як одна з найбільш значущих характеристик світогляду людини, тобто його системи поглядів на об'єктивний світ, на місце в нім людини, на відношення людини до дійсності, що оточує його, і до самого собі. У світогляді відбиваються не тільки ідеали, але і ціннісні орієнтації людей, їх принципи пізнання і діяльності, їх переконання.
Переконання — вища форма спрямованості — це система мотивів особи, спонукаючих її поступати відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. У основі переконань лежать усвідомлені потреби, які спонукають особу діяти, формують її мотивацію до діяльності.
Оскільки ми підійшли до проблеми мотивації, слід зазначити, що в поведінці людини є дві функціонально взаємозв'язані сторони: спонукальна і регуляція. Розглянуті нами раніше психічні процеси і стани забезпечують в основному регуляцію поведінки. Що ж до його стимуляції, або спонук, що забезпечують активізацію і спрямованість поведінки, то вони пов'язані з мотивами і мотивацією.
Мотив — це спонуки до діяльності, пов'язані із задоволенням потреби суб'єкта. Під мотивом також часто розуміють причину, лежачу в основі вибору дій і вчинків, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта.
Термін «мотивація» є ширшим поняттям, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як що позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато що інше), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Найчастіше в науковій літературі мотивація розглядається як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його початок, спрямованість і активність.
Питання про мотивацію діяльності виникає кожного разу, коли необхідно пояснити причини вчинків людини. Причому будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку як початковий і кінцевий пункти пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому — зовнішні умови і обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси і т. п., а в другому — про стимули, витікаючі з ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні чинники, які як би зсередини, від людини визначають його поведінку, називають особовими диспозиціями. Тоді відповідно говорять про диспозиційну і ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детерміації поведінки.
Внутрішня (диспозиційна) і зовнішня (ситуаційна) мотивації взаємозв'язані. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, а активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни сприйняття суб'єктом ситуації. Його увага у такому разі стає виборчою, і суб'єкт упереджено сприймає і оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Тому будь-яку дію людини розглядають як двояко детерміноване: диспозиційнно і ситуаційний.