організму, регуляція поведінки. Дані функції взаємозв'язані між собою і по суті є елементами інтеграційної функції психіки, яка полягає в забезпеченні адаптації живого організму до умов навколишнього середовища.
Чим розвиненіша жива істота, тим більше складні механізми його адаптації. Найскладніші механізми адаптації ми спостерігаємо у людини. Процес адаптації людини певною мірою схожий на процес адаптації вищих тварин. Так само як і у тварин, адаптація людини має внутрішню і зовнішню спрямованість. Внутрішня спрямованість адаптації полягає в тому, що завдяки процесу адаптації забезпечується постійність внутрішнього середовища організму і тим самим досягається збереження цілісності організму. Зовнішній прояв адаптації полягає в забезпеченні адекватного контакту живої істоти із зовнішнім середовищем, тобто у формуванні відповідної поведінки у розвиненіших істот або поведінкових реакцій у менш розвинених організмів. Отже, і внутрішня, і зовнішня сторони адаптації перш за все забезпечують можливість біологічного існування живої істоти. У людини побудова контакту із зовнішнім середовищем має складнішу структуру, ніж у тварин, оскільки людина контактує не тільки з природним, але і з соціальним середовищем, що функціонує по законах, відмінних від законів природи. Тому ми маємо право вважати, що адаптація людини направлена не тільки на забезпечення його біологічного існування, але і на забезпечення його існування в суспільстві.
Окрім цього, ми маємо право припустити, що і регуляція внутрішнього стану у людини відбувається на складнішому рівні, оскільки притока інформації про умови зовнішнього середовища, що змінилися, породжує певні зміни в протіканні психічних процесів, тобто у людини відбувається і психічна адаптація.
Існує ще одна проблема наукового пізнання психіки, про яку ми вже говорили і на якій знов повинні зосередити свою увагу. Це проблема походження психіки. Чим обумовлено існування такого феномена, яким є психіка? Раніше вже мовилося про існування різних точок зору відносно походження психіки. З однієї точки зору — ідеалістичною — психічне (душа) в своєму походженні не пов'язано з тілом (біологічним носієм душі) і має божественне походження. З іншої точки зору — дуалістичною — у людини існують два почала: психічне (ідеальне) і біологічне (матеріальне). Ці два початки розвиваються паралельно і до певної міри взаємозв'язані один з одним. З третин точки зору — матеріалістичною — феномен психіки обумовлений еволюцією живої природи, і його існування повинне розглядатися як властивість високорозвинутої матерії.
Спори про походження психіки не припиняються і до цього дня. Це обумовлено тим, що проблема походження психіки є не тільки одній з найскладніших в науковому пізнанні, але і основоположною. Пояснити походження психіки намагаються багато учених в рамках не тільки психологічної науки, але і філософії, релігії, фізіології і т.д. Сьогодні ще пет однозначної відповіді на це питання.