цесс, — в ході діяльності формуються нові мотиви і потреби. Так, дитина народжується з обмеженим довкола потреб і притому, в основному, органічних. Але в процесі діяльності круг потреб, а отже і мотивів, значно розширюється. Необхідно підкреслити, що механізми утворення мотивів в сучасній психологічній науці повністю не вивчені. У психологічній теорії діяльності детальніше вивчений один такий механізм — це механізм зрушення мотиву на мету (механізм перетворення мети в мотив). Суть його полягає в тому, що мета, раніше спонукувана до її здійснення мотивом, з часом набуває самостійної спонукальної сили, тобто сама стає мотивом. Це відбувається тільки в тому випадку, якщо досягнення мети супроводжується позитивними емоціями.
З приведеного вище опису механізму формування мотивів виходить вельми значущий висновок відносно розвитку психіки. Якщо ми на попередніх прикладах показали, що мотив є спонукою до діяльності, тобто формує спрямованість діяльності і певним образам її регулює, то можна зробити висновок про те, що мотив визначає і своєрідність особи, оскільки про людину ми судимо виходячи з його вчинків і результатів діяльності. Але якщо поява, або народження, нових мотивів, що визначають закономірності прояву особових рис, пов'язане з діяльністю, то з цього виходить, що діяльність впливає на розвиток особи. Таким чином, характер діяльності, якою займається людина, значною мірою визначає вірогідні шляхи його подальшого розвитку, тобто ми приходимо до основоположного формулювання діалектичного матеріалізму про те, що буття визначає свідомість. Саме на цих принципах і будується психологічна теорія діяльності.
Існує ще один аспект діяльності, про який ми не говорили, але саме він зіграв величезну роль в тому, що психологічна теорія діяльності на протязі десятилітті була такою, що веде в радянській психології. До цих пір ми говорили лише про практичну діяльність, тобто видимою для сторонніх спостерігачів, але є і інший вид діяльності — внутрішня діяльність. У чому полягають функції внутрішньої діяльності? Перш за все в тому, що внутрішні дії готують зовнішні дії. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість достатньо швидко вибрати потрібну дію. Окрім цього, вони дають можливість людині уникнути помилок.
Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами. По-перше, внутрішня діяльність має принципово ту ж будову, що і зовнішня діяльність, яка відрізняється від неї тільки формою протікання. Це означає, що внутрішня діяльність, як і зовнішня, спонукає мотивами, супроводжується емоційними переживаннями, має свій операционально-технічний склад. Відмінність внутрішньої діяльності від зовнішньої полягає в тому, що дії проводяться не з реальними предметами, а з їх образами, а замість реального продукту виходить уявний результат.
По-друге, внутрішня діяльність відбулася із зовнішньої, практичної шляхом процесу интериоризации, тобто шляхом перенесення відповідних дій у внутрішній план. Для успішного уявного відтворення якоїсь дії необхідно його спочатку освоїти на практиці і отримати реальний результат.