Прилади, що застосовуються: динамометр ДКВ-60; гнучкомір ГВ-2; лабораторні технічні ваги, ваги торсійні ТВ-1000-ЛВ; вагові квадранти: ПО-2, ПО-3; пристрій для прочісування-розправлення прядок волокна марки ПРВ-3; пристрій УСВ для змочування волокна; набір натуральних кольорових еталонів.
1. Визначення масової частки костриці та смітних домішок проводять шляхом вибирання її з проби вручну пінцетом на чорному папері. Після виділення костриці та смітних домішок волокно й кострицю з смітними домішками зважують окремо на лабораторно-технічних вагах і обчислюють їх масову частку за формулою 3.12 з точністю до 0,01%.
2. Пробу для визначення недоробки зважують на лабораторно-технічних вагах з точністю до 10 мг. Для відбору недоробки пробу розстелюють тонким шаром на столі та старанно вибирають з волокна недоробки, відкладаючи їх убік. Відібрану недоробку зважують з точністю до 10 мг.
3. Для визначення гнучкості готують прядки завдовжки 270 мм і масою 420 мг. Підготовлені прядки на 6 годин закладають поміж листами паперу для розпрямлення та упорядкування їх форми. Гнучкість заготовленої наважки визначають на гнучкомірі ГВ-2. Здійснивши 60 вимірювань, обчислюють середнє значення за формулою 3.3 з точністю до 0,1 мм та округлюють до цілого числа.
4. Визначення розривного навантаження наважок здійснюють на динамометрі ДКВ-60 при відстані між затискачами 100 мм і кількості випробувань 30. Середнє розривне навантаження обчислюється за формулою 3.4 з точністю до 0,1 кгс і потім переводиться в даН множенням на К = 0,98.
5. Коефіцієнт варіації за розривним навантаженням та гнучкістю визначають за формулами 3.7-3.11.
При визначенні масової частки інкрустів за натуральними еталонами кольору волокна кожну з тридцяти жмень об'єднаної проби зіставляють з еталонами та привласнюють порядковий номер того еталона, до якого вона ближче всього підходить за кольором і блиском волокна. Підсумовуючи всі привласнені тридцяти жменям порядкові номери еталона та розділивши суму на тридцять, одержують середнє арифметичне, яке округлюють до цілих значень. За цим значенню в таблиці 6 (СОУ. МПП. 59. 080 – 073: 2004) визначають середню масову частку інкрустів у об'єднаній пробі.
6. Розривне навантаження мокрого волокна визначається аналогічно розривному навантаженню сухого волокна. Перед початком роботи треба змочити прядку волокна водою з добавкою змочувача ОП-І0 концентрацією 2 г/л при t = 20°С, τ = 15-17 с у коробці приладу УСВ.
7. Для визначення вмісту шишок кожну жменю розстелюють рівномірним тонким шаром на заскленій матовим склом поверхні спеціального столу розміром 65 х 65 см, освітленій знизу двома електричними лампочками по 40 Вт і підраховують кількість шишок.
8. За сукупністю властивостей: розривним навантаженням, гнучкістю, масовою часткою інкрустів, розривним навантаженням мокрого волокна, коефіцієнтом варіації, масовою часткою недоробки, костриці, смітних домішок і вмісту шишок на 20 г волокна за таблицями 2 - 3 (СОУ. МПП. 59. 080 – 073: 2004) визначають розрахунковий номер волокна з множенням його на поправковий коефіцієнт, який враховує мацераційну здатність волокна за таблицею 4 (СОУ. МПП. 59. 080 – 073: 2004). За розрахунковим номером волокна користуючись табл. 1 (СОУ. МПП. 59. 080 – 073: 2004) знаходимо остаточний номер (сорт) чесаного льону. Результати проведених випробувань та обчислень заносять до таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Показники якості довгого чесаного лляного волокна
| Вид чесаного льоноволокна | Показники якості | |||||||
| Гнучкість, Г, мм | Розривне навантаження, Рр, даН | Мацераційна здатність, Рм, даН | Коефіцієнт варіації, СГ·СР, % | Масова частка інкрустів, % | Недоробка, % | Вміст костриці та смітних домішок, К, % | Вміст шишок, % | |