Основною аудіологічною ознакою є значне зниження гостроти слуху по повітряній провідності при порівняно добрій кістковій і при явищах, характерних для анкілозу стремена.
При дослідженні слуху камертонами одержують дані, що показують на ураження звукопровідного апарату. Показовими для отосклерозу є негативні досліди Рінне, Федерічі, латералізація звуку у вухо, що чує гірше, в дослідах Вебера, Швабаха частіше показники незмінен.
Дані камертонального дослідження не завжди достатні для міркування про характер ураження слухової функції.
Основою діагностики приглуховатості в сучасній клінічній аудіології є тональна порогова аудіометрія. У хворих спочатку змінюються пороги слуху по повітряній провідності і більше в області низьких частот, а по мірі погіршення, підвищуються пороги і при кістковому звукопроведені.
Відносно патогенезу ураження звукосприймання при отосклерозі існують різні міркування : Зімбенманн спостерігав випадки коли отосклеротичний фокус досягав завитки і приводив до розвитку – фіброзних змін в перелімфатичному просторі.
До найбільш очевидних факторів, дії яких призводять до гальмування слухової зони кори головного мозку, можна віднести асиметрію слуху.
При отосклерозі дуже часто є асиметрія слуху, коли одне вухо чує краще, ніж друге. По закону негативної індукції слухова зона кори мозку з боку вуха, що гірше чує, зазнає гальмування, і фактично хворий цим вухом не чує, поскільки захворювання продовжується багато років, то гальмівний процес може розповсюджуватись і на слухову зону, другого, краще чуючого вуха і таким чином, останнє в певному ступені буде теж знаходитись в стані гальмування. Зняття асиметрії слуху є розгальмовуючим фактором.
Клінічна класифікація. Загальноприйнятої клінічної класифікації немає, клініку захворювання з урахуванням морфологічних змін в отосклеротичному вогнищі відображає класифікація Н.В. Білоголовова (1933). Розпізнаючи 3 стадії розвитку процесу – васкуляризації, отоспонгіозу і отосклерозу, автор описав симптоматику і стан слухової функції відповідно кожній з стадій.
Спочатку захворювання, при молодій формі, хворі задовільно чують розмовну мову, навіть шепіт, починають турбувати шуми, знижено сприйняття низьких частот, збережено сприймання високих частот. „ Чим склероз стає старшим, тим все більше утягується в процес і нервовий апарат вуха, і, в кінці кінців, формується невросклероз”.
З розвитком хірургічного лікування отосклерозу стали з’являтись класифікації, побудовані без врахування динаміки прцесу, такі що базуються тільки на стані слухової функції в момент дослідження.
В наш час багато авторів виділяють 3 форми отосклерозу в залежності від стану слухової функції : тимпанальна, змішану і кохлеарну. Більшість авторів відносять до тимпанальної форми захворювання ті випадки, де втрата слуху по кістковій провідності не перевищує 20 дБ, змішаної – 20-30 дБ, до кохлеарної – всі випадки змішаної приглуховатості отосклеротичної природи з пониженням порогів слуху по кістковій провідності більше ніж на 30 дБ.
Придаючи вирішальне значення локалізації отосклеротичних вогнищ, деякі автори виділяють фенестральну, ретрофенестральну, фенестрально-ретрофенестральну (комбіновану ) форми.
Фенестральна ( тимпанальна ) форма обумовлена розміщенням вогнища вікна пристінку і характеризується звукопровідним типом приглухуватості. Рецептори внутрішнього вуха при цьому можуть залишатися інтактними а при подальшому прогресуванні процесу виникають вторинні зміни і в звукосприймальному апараті.
При ретрофенестральній формі отосклеротичні вогнища локалізуються в лабіринті і приглухуватість має звукосприймаючий характер.
Комбінована форма обумовлена розміщенням вогнищ в області вікна пристінку і внутрішнього вуха. При цьому може спостерігатися приглуховатість змішаного характеру.
Приведена форма має певне теоретичне обгрунтування. Однак з практичної точки зору не завжди можливо диференціювати первинні зміни в рецепторах, обумовлені локалізацією вогнищ в лабіринті від вторинних, що розвиваються внаслідок тривалого анкілозу стремена. Суттєве знечення в цій класифікації повинно бути відведено комп’ютерній томографії скроневої кістки.