Гострий сепсис може розвинутись як після ангіни, так і після загострення хронічного тонзиліту. Нерідко це ускладнення виникає під час перебігу паратонзиліту.
За шляхами поширення інфекції з піднебінного мигдалика розрізняють 3 форми сепсису: 1 -ша — переважно гематогенна; 2-га — переважно лімфогенна; 3-тя — переважно тканинна. У разі переважно гематогенної форми інфекція поширюється по венах, відбувається їх тромбоз, який доходить до внутрішньої яремної вени. Ця форма характеризується важкою клінічною картиною, і її перебіг може відбуватися у вигляді септицемії та септикопіємії. Остання з них характеризується появою метастатичних гнояків у різних органах.
Легший перебіг спостерігається в разі переважно лімфогенної форми, коли інфекція поширюється по лімфатичних судинах, спричиняючи гнійний та регіонарний лімфаденіт.
Менш бурхливий перебіг тканинної форми сепсису, коли інфекція поширюється по міжтканинних просторах. Спочатку інфекція з мигдалика проникає в примигдаликову клітковину, спричинюючи розвиток пара-тонзиліту. Згодом інфекція поширюється в пригорловий простір і виникає парафарингеальний абсцес, з якого запальний процес по міжфасціальних проміжках шиї опускається донизу, у переднє середостіння. Це сприяє розвитку переднього медіастиніту, внаслідок якого хворий може загинути.
Клініка. Клініка гострого тонзилогенного сепсису залежить від його форми. У разі переважно гаматогенної форми спостерігається гектична лихоманка. Підвищення температури тіла супроводжується ознобом, а зниження — рясним потовиділенням. Шкірні покриви мають землистий відтінок, риси обличчя загострені, спостерігається западання очних яблук (обличчя Гіппократа), можлива іктеричність склер. Слизова оболонка ротової порожнини та порожнини горла суха, вкрита густим слизом. У деяких хворих виявляються метастатичні абсцеси в підшкірній жировій клітковині, м'язах, печінці, головному мозку та в інших органах. Під час дослідження крові визначається лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво до появи юних форм і навіть мієлоцитів, ШОЕ — 50—60 мм/год. Можливі зміни в сечі.
У разі переважно лімфогенної форми відзначається збільшення лімфовузлів за кутом нижньої щелепи та під ним, температурна реакція менш виражена, менш помітні зміни в крові.
Переважно тканинна форма характеризується послідовним розвитком паратонзиліту, парафарингеального абсцесу, глибокої флегмони шиїта переднього медіастиніту.
Дуже важливо виявити джерело інфекції. У хворих із гострим тон-шлогенним сепсисом виявляють різні зміни в зіві. Під час фарингоскопії можна виявити симптоми катаральної, фолікулярної, лакунарної ангіни чи паратонзиліту. Якщо сепсис розвинувся через деякий час після гострого запалення в горлі, то під час огляду можуть бути виявлені залишкові симптоми перенесеного гострого захворювання ;ІЬ<» ознаки хронічного тонзиліту.
Важливо на висоті лихоманки провести посів крові, що дасть змогу визначити збудника захворювання та підібрати найефективніший антибіотик.
Лікування. Насамперед необхідно усунути джерело інфекції. Тому ур гентно проводять видалення мигдаликів — тонзилектомію. Хворим на катаральну, фолікулярну, лакунарну ангіну, хронічний тонзиліт проводять тонзилектомію з обох боків, на паратонзиліт - - видаляють мигдалик на боці ураження. Одночасно проводять інтенсивну антибіотикотерапію, часто н поєднанні з призначенням великих доз сульфаніламідних препаратів. У рачі стафілококового сепсису уводять антистафілококову сироватку. За поширення тромбофлебіту на внутрішню яремну вену її перев'язують.
Якщо у хворого переважно тканинна форма сепсису, то після тон-зилектомії розкривають бічний навкологорловий абсцес. Якщо відбувається розвиток переднього медіастиніту, доводиться проводити ко-лярну медіастинотомію з дренуванням переднього середостіння.
Останніми роками у хворих на тонзилогенний сепсис успішно використовують внутрішньолімфатичне уведення антибіотиків.