Організаційна культура означає упорядковану сукупність виробничих, суспільних і духовних досягнень людей. Ця сукупність може бути явної, тобто зафіксованої у формі яких-небудь документів і неявної — відбитої у свідомості людини і підтримувана традиціями, вірою, домовленостями. Часто ця сукупність приймається і розділяється людиною чи колективом без усяких доказів чи насильства з боку зовнішнього стосовно них зовнішнього середовища.
Організаційна культура є сполучним елементом у відносинах людей, груп і компаній і дозволяє поділяти їх на своїх і чужих.
Організаційна культура містить у собі елементи теорії, методології і практики. Як теорія Організаційна культура - це область знань, що входить у серію управлінських наук, серед них: теорія управління, менеджмент, теорія організації, організаційне поводження. Як методологія організаційна культура являє собою набір технологій, засобів і методів її формування, коректування чи ліквідації. Як практика організаційна культура— це набір традицій, загальних підходів, світогляду людей, груп чи суспільства. Організаційна культура як наука виділилася з організаційної поведінки, що вивчає загальні підходи, принципи, закони і закономірності в організаційній діяльності людей.
У цій діяльності важливими об'єктами вивчення є:
- людські ресурси в організаційній системі;
- особистість в організації (індивідуальне поводження);
- групове поводження в організації;
- поводження керівника в організації;
- адаптація організації до внутрішнього і зовнішнього середовища;
- підвищення організаційної ефективності в діяльності організації.
Організаційна культура може розглядатися як процес і як явище. Як процес організаційна культура — це діяльність по формуванню чи виконанню набору правил і норм, а як процес організаційна культура — це набір правил, інструкцій, норм і принципів, зафіксованих письмово чи усно.
Ціль організаційної поведінки - допомогти людям більш продуктивно працювати, реалізувати свої потреби й інтереси в організаціях, а також одержувати від усього цього більше задоволення. Для реалізації даної мети потрібно сформувати ціннісні установки особистості і організації. Мова йде про норми, правила чи стандарти організаційної поведінки людини, групи, компанії чи суспільства. Будь-яке поводження повинне оцінюватися чи самооцінюватися за суспільно-прогресивними мірками. Перераховані об'єкти вивчення організаційної поведінки пов'язані між собою безліччю загальних принципів, закономірностей, потреб і інтересів. Серед цієї безлічі виділяється організаційна культура особистості, групи, компанії і суспільства. Інтерес до організаційної культури досить високий, тому що вона є істотним ресурсом, що впливає на поводження людей. Організаційна культура залежить від багатьох факторів світового і національного розвитку країн, технологій, культури.
На противагу організаційній культурі виділяють псевдоорганізаційну культуру, сформовану на базі аморальних, порочних організаційних відносин, наприклад, організаційну культуру терористичних і мафіозних організацій, організаційну культуру наркобізнесу. Звичайно, коло людей, що дотримують псевдоорганізаційну культуру ганебніше у порівнянні з основною масою населення, що дотримують природну організаційну культуру.
Узагальнюючи приведені міркування, можна сформулювати загальне визначення організаційної культури:
Організаційна культура — це сукупність зв'язків, що підтримує організаційні відносини людей у соціальній організації. Організаційна культура заснована на суспільно-прогресивних формальних і неформальних правилах і нормах діяльності, що включають наступні елементи:
- звичаї, традиції, віру і символіку,
- індивідуальні і групові інтереси,
- сформовані особливості поводження персоналу,
- стиль керівництва,
- показники задоволеності працівників умовами праці,
- рівень взаємного співробітництва і сумісності працівників між собою і з організацією,
- перспективу розвитку.