(Відомості Верховної Ради УРСР, 199] p., №10, cm. 98; Відомості ВерховНО Ради України, 1992р., №25, cm. 354; 1993р., №10, cm. 79, №26, cm. 276; 1999р., ЛМ, , т І Ю, 2000 p., №39, cm. 333).
До юридичних фактів, що мають та матимуть місце після 01.01.2002. ЗКУ 1990 poку не застосовується. Застосування норм останнього можливе тільки по відношенню юридичних фактів, що мали місце до 01.01.2002, та правовідносин, що виникли на їх підставі.
3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Поза всяким сумнівом, вирішення питання про застосування норм ЗКУ та норм ІНШИХ актів, що прийняті раніше та вступають із ним у колізію, залежить від юридичної сипі останніх. Коментовану норму розуміти буквально не можна.
Так, якщо мова йде про підзаконні нормативні акти (укази Президента України, ПКМ та Верховної Ради України, нормативні акти центральних чи місцевих органів виконавчої влади тощо), то проблема колізії норм фактично відсутня - застосовуються норми акта вищої юридичної сили, тобто ЗКУ.
Випадок суперечності норми ЗКУ із нормою іншого закону, на нашу думку, є складнішим для вирішення і має три варіації: (1) встановлення у ЗКУ правил, аналогічних за обсягом врегульованих відносин правилам, які містяться у раніше прийнятому акті, (2) встановлення у ЗКУ спеціальної норми по відношенню до норми, що міститься у раніше прийнятому акті, (3) встановлення у ЗКУ загальної норми по відношенню до норми, що міститься у раніше прийнятому акті.
У першому випадку мова йде про заміну однієї норми іншою, що врегульовує те ж саме коло правовідносин. Діє правило lex posterior derogat priori - закон, прийнятий пізніше, відміняє попередній.
Другий випадок дозволяє застосувати, окрім правила lex posterior, ще й правило lex specialis derogat generali - спеціальний закон відміняє (для даного випадку) дію загального закону. Тобто у даному випадку перевагу має також ЗКУ.
Що ж стосується третього випадку, він є найскладнішим, оскільки потребує з'ясування того, чи спрямована більш пізня воля законодавця, висловлена у загальному правилі, на скасування прийнятого раніше спеціального правила. Якщо у прикінцевих положеннях акту зазначено, що прийняті раніше акти законодавства застосовуються "у частині, що не суперечить цьому закону", це є вагомим свідченням того, що нове загальне правило скасовує дію попередніх спеціальних. Наприклад. ЗУ "Про плату за землю" (ст.ст. 2, 5) визнає об'єктами плати за землю земельні ділянки, а також земельні частки (паї). У той же час, ст. 206 ЗКУ визнає об'єктом плати за землю (а отже, і земельного податку) лише земельні ділянки. Як вже зазначалося (див. коментар до ст. 206 ЗКУ), ми вважаємо, що ЗКУ у даному випадку змінив спеціальне правило ЗУ "Про плату за землю". З іншого боку, автори не виключають можливості того, що у певних актах законодавства, що були прийняті до набрання ЗКУ чинності, містяться спеціальні правила, щодо яких законодавець не мав наміру скасування загальними нормами ЗКУ. Проте для того, щоб не застосовувати по відношенню до таких спеціальних правил положення коментованого пункту, потрібні дуже вагомі аргументи.
Варто також звернути увагу на те, що буквальне тлумачення коментованої норми вказує на те, що вона стосується актів, прийнятих до набуття чинності ЗКУ, незалежно від дати введення їх в дію. Під "прийняттям" варто розуміти виконання всіх юридично значимих та обов'язкових для даного виду нормативного акта дій щодо формалізації даного акта як завершеного та остаточно сформованого документа, підписаного уповноваженою на те особою. Очевидно, що прийняття не включає в себе оприлюднення, в т.ч. опублікування. Більше того, зазначена в прийнятому акті дата вступу його в силу може бути значно віддаленою в часі від дати прийняття і припадати на дату, що настала після 01.01.2002.
Аналіз співвідношення нормативних актів, що підпадають під диспозицію даної норми, варто проводити в розрізі конкретних статей, пунктів, окремих норм.
4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу:
а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України та Президенту України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають із цього Кодексу;
б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом;
в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо;
г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу;
ґ) вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів, інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження, переселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства і садівництва у межах норм безплатної приватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу та резервного фонду;
д) вирішити питання в установленому порядку про введення посад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних рад та організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів у міських радах;
є) визначити потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках для проведення наукових досліджень, вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінного поголів'я худоби у кормах, здійснення навчального процесу і вирішити питання щодо земель наукових установ та навчальних закладів, які можуть бути передані для іншого використання;