До частин першої та другої. Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗКУ, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Між тим, відповідно до п. "ґ" ч. З ст. 83, п. "г" ч. З, п. "д" ч. 4 ст. 84 ЗКУ передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених "цим Кодексом". Такими випадками є (ч. 2 ст. 59 ЗКУ, ч. 8 ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство") безоплатна передача у власність замкнених природних водойм (загальною площею до 3 га). На наш погляд, під замкненою водоймою мається на увазі водойма, що повністю знаходиться всередині земельної ділянки, яка передається у приватну власність.
Крім того, ч. 2 ст. 59 ЗКУ передбачає право власників "у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми" (ця норма продубльована щодо фермерських господарств у ч. 8 ст. 7 ЗУ "Про фермерські господарства"). Не забороняє закон і придбавати землі водного фонду, що вже перебувають у приватній власності.
На наш погляд, не можуть бути підставою для розширення переліку випадків, у яких можлива приватизація земельних ділянок водного фонду (смуг відведення), положення ч. З ст. 23 ЗУ "Про меліорацію земель", за якою "[з]емлі, зайняті окремими об 'єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем ..., а також: землі, виділені під смуги відведення для них, надаються у користування або у власність суб 'єктам права власності на меліоративні системи... " (виділення додане - A.M., P.M.). Такий висновок слід зробити, виходячи із того, що ЗКУ, прийнятий пізніше від Закону, не передбачає можливості приватизації смуг відведення.
До частини третьої. Правило, аналогічне положенням коментованої статті, закріплене у ч. 2 ст. 85 ВК України. Державними водогосподарськими організаціями, згаданими у ч. З ст. 59 ЗКУ, є органи Держводгоспу України: облводгоспи та басейнові управління водних ресурсів (Дніпровське, Дністровсько-Прутськє, Західно-Бузьке, Південно-Бузьке, Сіверсько-Донецьке, Кримське, Деснянське), управління каналів (Дніпро-Інгулець, Головного Каховського магістрального, Північно-Кримського, Інгулецької зрошувальної системи)204.
Слід наголосити, що право вторинного землекористування ("тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами") землями водного фонду, передбачене ч. З ст. 85 ВК України, суперечить положенням чинного ЗКУ, зокрема, ч. 5 ст. 116, яка передбачає можливість надання земельних ділянок у користування лише після вилучення у попередніх користувачів.
До частини четвертої. Щодо правового регулювання земельно-орендних відносин див. ст. 93 ЗКУ та коментар до неї. Існує проблема у співвідношенні положень ч. 4 ст. 59 ЗКУ, яка передбачає можливість оренди "водойм", та положеннями ст. 51 ВК України, яка регламентує відносини із надання в оренду "водних об'єктів". Як видається, надання в оренду "водойм" за ЗКУ фактично має означати надання в оренду земельних ділянок, у той же час, що мається на увазі під "орендою водойм" у ВК України - незрозуміло: адже для спеціального водокористування орендар повинен отримати спеціальний дозвіл, і вочевидь, оренда водойми не передбачає права використання її дна (див. ст. 86 ВК України).
До частини п'ятої. Використання земельних ділянок для любительського та спортивного рибальства здійснюється в порядку т. з. загального природокористування. Таке користування, за загальним правилом, здійснюється безоплатно, без закріплення за користувачами та без надання відповідних дозволів, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Щодо земель водного фонду коментована норма якраз і передбачає виняток: для рибальства земельні ділянки можуть використовуватися із дозволу власника або за погодженням із користувачем.
Здійснення промислового рибальства за своєю природою, як правило, передбачає використання акваторій водних об'єктів, що не надані у власність та користування фізичних та юридичних осіб. Тому у випадках промислового рибальства коментована норма не застосовується.
У РФ законодавство передбачає існування т.з. "водних сервітутів" (забору води, напування та прогону худоби, пересування човном тощо), у тому числі публічних, що за змістом практично співпадають із правом загального водокористування за законодавством України205. Чинна законодавство України не передбачає такої конструкції, як "водні сервітути", хоча в принципі можливим є встановлення земельних сервітутів ідентичного змісту.
Стаття 60. Прибережні захисні смуги