Право землекористування можна розглядати в різних аспектах. У суб'єктивному розумінні право користування розглядається як правомочність користування земельними ділянками, тобто застосування їх корисних властивостей (правомочність користування, напр., є складовою класичної тріади повноважень власника) або як правовий титул, що надає фізичним та юридичним особам суб'єктивне право використовувати земельну ділянку не на титулі права власності. Такий титул є свого роду "ярликом", що відповідає певній сукупності повноважень щодо земельної ділянки - щодо (1) користування та (2) володіння (крім права загального користування) в поєднанні, у певних випадках, із (3) обмеженим правом розпорядженням нею (наприклад, надання земельної ділянки в суборенду). В об'єктивному розумінні право користування розглядається як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб'єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення. Землекористування є різновидом права природокористування, що є підставою для застосування до відносин із землекористування загальних актів екологічного законодавства, насамперед, ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.ст. 38-40).
Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою