До частини третьої.

До пункту "а".Визнання права можливе у разі виникнення спору щодо його належності між собою, що вважає право порушеним, та іншою, яка претендує на відповідний титул. Такий спосіб захисту прав може бути застосований при наявності спору про право. У протцному разі має йтись про окреме провадження - встановлення фактів, що мають юридичне значення (глава 6 "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" ЦПК України).

До пункту "б".Відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, є різновидом відновлення становища, що існувало до порушення права (псування, забрудНЄння тощо), передбаченого ст. 16 ЦК України.

Щодо відновлення стану земельної ділянки див. ст. 166, 168 ЗКУ та коментар до цих статер.

До пункту "в".Визнання угоди (правочину за термінологією ЦК України) недійсною передбачає можливість повернення сторін у попередній стан (реституцію). Щодо визнання угод із земельними ділянками недійсними див. докладніше коментар до ч. 2 ст. 132, ст. 210 ЗКУ.

До пункту "г".Вимога захисту своїх прав шляхом визнання відповідного акту недійсним реалізується зацікавленим суб'єктом в судовому порядку шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 17 КАС України спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності віднесені до компетенції адміністративних судів.

З іншого боку, за існуючою судовою практикою, у разі, якщо відповідний акт оспорюється третьою особою (тобто не тією особою, щодо якої прийнято рішення), спір розглядається за правилами цивільного або господарського процесу. Такий підхід хоча і не грунтується на якомусь конкретному положенні (положеннях) процесуального законодавства, проте в судовій практиці переважає.

Визнання рішень недійсними, або, іншими словами, визнання актів незаконними має тягнути їх недійсність, адже недійсним акт може бути визнаний лише з підстав його незаконності.

Див., наприклад, Постанову Верховного Суду України від 27.03.2007 у справі за позовом ВАТ «Київський річковий порт» д0 Київської міської ради про скасування рішення // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - № 6 (82).

При вирішенні питання про незаконність, а отже, недійсність акту органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування слід виходити з того, що згадані органи та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України "зобов 'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ".

Окрім визнання акту органу державної влади чи місцевого самоврядування недійсним особа може заявляти позов до суду про відшкодування заподіяної цим актом шкоди (див. коментар до п. "ґ" коментованої статті). Див також коментар до ст.ст. 155, 156 ЗКУ.

До пункту "ґ".Відповідно до ст. 611, 1166 ЦК України, відшкодуванню підлягають збитки, заподіяні суб'єктам як правопорушеннями у зв'язку із порушенням договірних зобов'язань, так і порушеннями, що випливають із деліктів.

Крім викладеного слід зауважити, що можливе також відшкодування шкоди, завданої правомірними діями (ч. 4 ст. 1166 ЦК України) - наприклад, вилученням (викупом) земель­них ділянок, встановленням обмежень щодо використання земельних ділянок тощо (див. ст. 156 ЗКУ та коментар до неї).

Порядок відшкодування збитків визначений ст. 611, 1166 ЦК України, ст. 157 ЗКУ, ПКМ "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекори­стувачам" від 19.04.1993 №284, ПКМ "Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення при­родоохоронного законодавства" від 27.10.1997 №171.

До пункту "д". Наведений у коментованій нормі перелік способів захисту прав на землю є відкритим. Відтак, можливим є застосування ст. 16 ЦК України, у якій передбачені такі способи захисту цивільних прав (до яких належать і права на землю), як відновлення становища, що існувало до порушення права, припинення дій, що порушують право, при­судження до виконання обов'язку в натурі, компенсація моральної шкоди тощо.

Особливо слід відзначити, що у коментованій нормі не враховано право на самозахист, закріплене ст. 19 ЦК України як конкретизація ст. 55 Конституції України. "Самозахистом, є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням" (ст. 19 ЦК України).

 

Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку