Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об’єкти. До них відносяться атомні електростанції, атомні теплоелектроцентралі, атомні станції теплопостачання, підприємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють з ядерними установками, ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту й ін.
У світі експлуатується понад 450 ядерних енергетичних реакторів, що дають близько 20 % (у Європі 35 %) усієї виробленої електроенергії.
На території України діють чотири АЕС із 14 енергетичними реакторами, що виробляють 40 % електроенергії, два дослідницькі ядерні реактори і близько 800 підприємств і організацій, що використовують радіоактивні речовини у виробництві, науково-дослідній роботі і медичній практиці.
При нормальному функціонуванні радіаційно небезпечних об’єктів з метою профілактики і контролю виділяють дві основні зони.
Санітарно-захисна зона – територія навколо об’єкта, на якій рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об’єкта може перевищити межу дози.
Зона спостереження – територія, де можливий вплив радіоактивних скидань і викидів і де опромінення проживаючого населення може досягати встановленої межі дози.
Найбільшу небезпеку для персоналу радіаційно небезпечного об’єкта та населення, що живе поблизу, представляє радіаційна аварія.
Радіаційна аварія – аварія, пов’язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечного об’єкта межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об’єкта.
В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного забруднення навколишнього середовища.
Міжнародним агентством з використання атомної енергії (МАГАТЕ) прийнята шкала з оцінки небезпеки аварій на АЕС.
Рівень аварії | Клас небезпеки | Критерії оцінки |
Нижче рівня шкали | Не виникає небезпеки | |
Незначна подія | Відхилення від допустимих меж функціонування реактора | |
Подія середньої тяжкості | Подія з потенційними наслідками для безпеки | |
Серйозна подія | Невеликий викид, опромінення населення нижче межі допустимої дози, забруднення, переопромінення персоналу | |
Аварія у межах АЕС | Невеликий викид, опромінення населення в межах допустимої дози, часткове пошкодження активної зони реактора, гострі наслідки для здоров’я персоналу | |
Аварія з ризиком для довкілля | Обмежений викид, реалізація планів щодо захисту персоналу і населення | |
Тяжка аварія | Значний викид, реалізація планів щодо захисту персоналу і населення у повному обсязі, значне пошкодження активної зони реактора | |
Глобальна аварія | Великий викид, значна шкода для здоров’я людей і довкілля на великих територіях |
Чорнобильська катастрофа (1986 р.) була оцінена по 7 рівню шкали МАГАТЕ. Внаслідок вибуху і руйнування 4-го енергоблоку загинуло 31 чол. персоналу і пожежників (в тому числі 28 чол. від гострої променевої хвороби). ГПХ виникла у 145 чол. – ліквідаторів аварії. Серед евакуйованого населення після аварії ГПХ не встановлено, але дозу опромінення вище допустимої отримали більше 150 тис. чоловік, в тому числі 69 тис. дітей. В результаті аварії радіонуклідами була забруднена територія України (3420 км2), на якій проживало понад 11 млн. чол., а також територія Білорусії (16,5 тис. км2) та Росії (8,1 тис. км2).
Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися і супроводжуватися вибухами і пожежами.
Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіаційного впливу і радіоактивного зараження, а також складом радіонуклідів і кількістю радіоактивних речовин у викиді.
У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а також радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природний розпад радіоактивних речовин, міграція цих речовин у навколишньому середовищі, метеорологічні і кліматичні фактори, результативність робіт з ліквідації наслідків аварії, у тому числі дезактивація і водоохоронні заходи.
У початковий період після аварії найбільший внесок у загальну радіоактивність вносять радіонукліди з коротким періодом напіврозпаду (до 2-х місяців). Потім спад активності визначається нуклідами з великим періодом напіврозпаду – від кількох сотень діб до тисяч років.
З них довгий час основну роль у динаміці радіаційної обстановки відіграють біологічно небезпечні радіонукліди: цезій-137, стронцій-90, плутоній-239.
Радіаційному впливу піддаються люди, тварини, рослини і прилади, чутливі до випромінювань.
Санітарні втрати при цьому можуть становити від 22 до 33 % населення зони в середньому. Структура їх може бути наступною:
- тяжко ушкоджені – 44%
- середньої тяжкості – 34%
- легко уражені – 22%
Радіоактивному забрудненню піддаються спорудження, комунікації, технологічне устаткування, транспортні засоби, майно, матеріали і продукти, сільськогосподарські угіддя і природне середовище.
При виникненні аварії на РНО реалізуються наступні захисні заходи: оповіщення та укриття людей; проведення йодної профілактики; використання засобів індивідуального захисту; надання медичної допомоги; зонування забрудненої території.