Постановка штучних зубів у базисі протеза може бути проведена на при-точці і штучних яснах (залежно від конкретної клінічної картини). Постановку фронтальної групи частіше проводять на приточці, рідше — на штучних яснах залежно від форми коміркового відростка і верхньої губи. Так, у разі добре вираженого беззубого коміркового відростка верхньої щелепи у фронтальному відділі, вкорочення верхньої губи постановку штучних зубів проводять на приточці.
У разі значної атрофії коміркового відростка постановку штучних зубів у фронтальному відділі проводять на штучні ясна, які у вигляді сідла охоплюють беззубий комірковий відросток. Підбір і розташування штучних зубів проводять відповідно до орієнтирів, нанесених лікарем на присінковій поверхні оклюзійного валика.
Постановку штучних зубів у бічному відділі у всіх випадках проводять на штучних яснах. Це сприяє правильному розподіленню жувального тиску і досягненню більшої стійкості протеза під час виконання функції. У знімних протезах постановка всіх зубів, незалежно від функціональної приналежності, також проводиться на штучні ясна.
Припасовувати фарфорові зуби потрібно дуже обережно, щоб не ослабити кріплення крампонів. Крім того, щоб запобігти перегріванню зуба та утворенню тріщин необхідно зволожувати його поверхню і не дуже тиснути на шліфувальний круг. Кріплення фарфорових зубів з крампонами у базисі протеза достатньо міцне. Циліндричні крампони необхідно розплющити і загнути вниз для кращого прикріплення їх у базисі протеза. Необхідно пам'ятати, що між поверхнею зуба і комірковою частиною (відростком) повинен бути шар базисного матеріалу не менший ніж 2-3 мм.
Жувальні поверхні штучних зубів повинні бути ретельно пришліфовані до зубів-антагоністів із збереженням їх правильного співвідношення у медіально-дистальному напрямку.
Постановку пластмасових зубів проводять так само, як і фарфорових. їх пришліфовка значно легша у зв'язку з особливостями матеріалу, відсутністю крампонів і каналів, а обмеження, які стосуються фарфорових зубів, до пластмасових зубів не стосуються.
Верхні фронтальні зуби ставлять зі зміщенням у присінковому напрямку на 2/3 їх товщини від середини гребеня. Це зумовлено естетичними вимогами (утримання верхньої губи від западіння, створення необхідного перекриття верхніми зубами нижніх), а також для правильної вимови звуків.
Шийки нижніх фронтальних зубів під час постановки розміщують суворо посередині гребеня коміркової частини із невеликим нахилом різальних країв дозовні або досередини, залежно від виду прикусу і створення контакту із антагоністами.
Таке положення нижніх фронтальних зубів зумовлене необхідністю створити перекриття та спрямувати тиск, який виникає під час відкушування їжі, на середину коміркової частини, що сприяє фіксації протеза і запобігає перевантаженню відповідних тканин. Постановку штучних зубів у бічних відділах верхньої і нижньої щелеп проводять посередині коміркового відростка (частини). У такому разі міжкоміркова лінія, з'єднуючи середини коміркового відростка верхньої і коміркової частини нижньої щелеп, повинна проходити через середину жувальних поверхонь штучних зубів. Дотримання цих вимог створює умови для правильного розподілу жувального тиску на підлеглі тканини і сприяє стійкості протеза під час виконання функції, особливо на нижній щелепі.
У разі значної атрофії коміркового відростка і тіла щелепи виникає значна невідповідність між щелепами у трасверзальній площині і міжкоміркова лінія має великий нахил. За такої умови виникають великі труднощі у постановці штучних зубів. Однак і за такої клінічної картини слід дотримувати вищезгаданого правила, змінюючи верхні зуби на нижні, праві на ліві (перехресна постановка) і створюючи зворотнє перекриття (щічні горбки нижніх молярів перекривають щічні горбки верхніх молярів). Перед відправкою воскової репродукції протеза у клініку для перевірки її в ротовій порожнині пацієнта проводять ретельне моделювання усіх елементів протеза (перевіряють товщину воскового базису, його межі, щільність прилягання до моделі, наявність дроту на внутрішній поверхні альвеолярного відростка та частини, очищують штучні зуби від воску, ретельно гравірують їх шийки і ділянки міжзубних сосочків). На гіпсових зубах перевіряють розташування елементів утримувального дротяного кламера, положення відростка у базисі протеза. Ретельно перевіривши воскову репродукцію протеза і оплавивши воскові деталі у полум'ї паяльного апарату або газової горілки, її накладають на робочу модель в оклюдаторі і відправляють у клініку, де проводиться наступний клінічний етап, власне перевірка конструкції протеза. Лікар знову оцінює щойно описані критерії, потім знімають воскову репродукцію з моделі і вміщують протез у колбу з холодним слабким розчином перманганату марганцю. Воскову репродукцію можна злегка протерти ватним або марлевим тампоном, після чого її уводять у ротову порожнину. Під час цього відвідування перевіряють постановку зубів і правильність проведення усіх попередніх клінічних і лабораторних етапів. Після накладання протеза з восковим базисом на щелепу перевіряють його стійкість (чи немає балансування), межі базису, розташування кламерів, відповідність кольору штучних і природних зубів та їх розмірів. Потім допомагають пацієнту вставити щелепи у положення центральної оклюзії. Якщо всі зуби-анта-гоністи (штучні і природні) щільно і рівномірно змикаються, то центральна оклюзія визначена правильно. Для перевірки щільності змикання уводять між воскові штучні ряди шпатель і, рухаючи ним, намагаються створити коливання штучних зубів (відсутність його оцінюється позитивно). За відсутності контакту між постійними і штучними зубами на останні накладають добре розігріту воскову пластинку і пропонують пацієнту зімкнути зуби у положенні центральної оклюзії. Після цього від'єднують від рами оклюдатора верхню модель, співставляють моделі за новими відбитками у положенні центральної оклюзії і знову загіпсовують, регулюючи штифт висоти.
Під час перевірки конструкції протеза, особливо за наявності третьої групи дефектів, правильність установлення міжкоміркової висоти визначають за характером змикання, глибиною складок і зморщок, висотою нижньої третини лиця. Крім того, пропонують пацієнту промовити декілька слів, особливо таких, що складаються з багатьох губних звуків, стежити за величиною проміжку між верхніми і нижніми різцями під час розмови. Він повинен досягати в середньому 2-3 мм.
У разі виявлення медіо-дистального розташування зубів спостерігаються помилки, зумовлені висуванням нижньої щелепи вперед. За умови неправильно встановленої центральної оклюзії, що призводить до перегіпсування моделей в артикуляторі (оклюдаторі), призначається повторна перевірка. За відсутності огріхів протез передається у лабораторію для завершального виготовлення.
Завершальне моделювання базису протеза. Після перевірки конструкції протеза в клініці робота передається зубному техніку, який проводить завершальне моделювання воскової репродукції та усуває виявлені дефекти. Протезу надають необхідні форму, розмір і товщину. Для цього, приливши край штучних ясен до моделі, видаляють піднебінну пластинку, яка для перевірки конструкції була виготовлена товстою, з дротяною дугою. Поклавши нову воскову пластинку на місце вирізаної, зубний технік згладжує гарячим шпателем місця з'єднання, моделює рельєф поперечних складок твердого піднебіння і потовщує восковий базис у місцях прилягання до природних зубів. За наявності тору са, гострих кісткових виступів на моделі роблять ізоляцію із свинцевої фольги товщиною 0,5 мм і фіксують її клеєм. Поверхню штучних зубів ретельно очищують від воску, гіпсу тощо, гравірують шийки штучних зубів і міжзубні проміжки, імітують контури комірки. Потім, щоб зробити поверхню воскової репродукції протеза блискучою, гладенькою, її оплавляють на слабкому полум'ї паяльного апарату або газової горілки.
У разі завершального моделювання воскової репродукції протеза на нижній щелепі заміну воскової пластинки не проводять. Товщину воскового базису і його країв на нижній щелепі роблять дещо більшою, особливо напроти розташування природних зубів.
Після завершення моделювання воскової репродукції протеза модель відокремлюють від рами оклюдатора і підрізають із таким розрахунком, щоб вона вільно поміщалася у кювету. Для цього зменшують висоту моделі, підрізають її краї на рівні штучних ясен, а гіпсові зуби зрізають із нахилом дозовні, в бік бортів кювети. Особливу увагу звертають на правильну підготовку опорних зубів, звільняючи повністю плече кламера від контакту із поверхнею зуба. Підготовлену модель разом із восковою репродукцією протеза замочують у воді і гіпсують.
Кювета являє собою металеву коробку прямокутної форми, що складається із двох частин, кожна з яких має дно і кришку. Нижня частина кювети відрізняється від верхньої тим, що має вищі борти, а на бічній поверхні — пази один проти одного, які відповідають виступам верхньої половини кювети. Вони дозволяють точно з'єднати обидві частини кювети і запобігти їх зміщенню. Матеріалом для кювет служать мідні, дюралюмінієві, металеві сплави, які слабко піддаються корозії і деформації під час пресування.
Існує три способи гіпсування моделей у кювети: прямий, обернений і комбінований.
Прямий спосіб гіпсування. У разі застосування даного способу модель підрізають так, щоб за умови розташування її у центрі основи кювети залишалося достатньо місця для оформлення країв. Модель занурюють у гіпс основи кювети із таким розрахунком, щоб штучні зуби дещо підвищувалися над її бортами. Витісненим гіпсом покривають присінкову й оклюзійну поверхні зубів, створюючи валик, товщина якого над зубами повинна бути 3-4 мм. Ротова поверхня зубів і восковий базис залишаються вільними від гіпсу (мал. 94).
Щоб не виникло труднощів під час роз'єднання частин кювети, поверхню гіпсового валика роблять похилою дозовні і в бік воскового базису.
Після затвердіння гіпсу його поверхню покривають ізоляційним шаром з метою запобігання з'єднанню гіпсових поверхонь частин кювет. Для цього використовують вазелін, тальк, мильний розчин або на 15-20 хв замочують час-тини кювет у холодній воді.
Забравши кришку, верхню частину кювети з'єднують з нижньою і запов
зрізають з нахилом у бік присінка так, щоб зовнішнє плече кламера було вільне від гіпсу. Після того модель занурюють на декілька хвилин у воду. Замішують гіпс і заповнюють ним верхню частину кювети, в яку занурюють модель так, щоб зуби та штучні ясна були над рівнем її бортів. Гіпсують тільки модель, а ясна, зуби і піднебінна поверхня базису залишають вільними від гіпсу.
Гіпсові зуби можна залишити на моделі чи перевести їх разом із штучними зубами у другу половину кювети залежно від їх розміру і кількості. Якщо зуби моделі мають незначну висоту, їх багато і розміщені вони єдиним блоком, то підготовка гіпсових зубів до гіпсування оберненим способом полягає у вкороченні їх до рівня воскового базису
(зрізування з нахилом у бік присінка).
За наявності на моделі одиноко розміщених зубів, видовжених чи конвер-гуючих зубів для переміщення їх в іншу частину кювети у ділянці шийки створюють глибокі клиноподібні заглибини, у які входить гіпс протилежної частини кювети, і в разі роз'єднання їх зуби відколюються і переміщуються в іншу частину кювети.
гіпс загладжують на рівні бортів кювети і на декілька хвилин поміщають її у холодну воду. Потім, знявши з основи кювети дно, нижню її частину накладають на верхню. Замішують гіпс і невеликими порціями заповнюють основу простір, який утворився, малими порціями рідкого гіпсу, постійно постукуючи кюветою по краю стола для видалення повітря. Закривши кювету кришкою, а поміщають під прес для видалення залишків гіпсу, після кристалізації якого обидві половини кювети роз'єднують або занурюють у киплячу воду для розплавлення воску. Це запобігає поломці гіпсового валика. Після виплавлення воску кювету висушують. З метою запобігання проникненню води у пластмасу та з'єднання пластмаси з гіпсом моделі останню покривають ізоляційними матеріалами („Ізокол", рициновою олією, водним розчином мила, силікатним клеєм тощо).
І Прямий спосіб гіпсування застосовують у разі направок протезів, а також застосовували раніше у разі використання фарфорових штучних зубів з базисним матеріалом каучуком.
Обернений спосіб гіпсування. Модель готують до гіпсування так (мал. 95). Гіпсові зуби, на які припасовані кламери,
кювети, легко струшуючи її, щоб гіпс рівномірно заповнив весь простір. Кювету закривають і ставлять під прес. У подальшому процес не відрізняється від прямого гіпсування, лише після роз'єднання половин кювети всі штучні зуби і кламери переміщаються в одну частину кювети (зазвичай в основу), а модель залишається у верхній половині.
Комбінований спосіб гіпсування включає в себе елементи прямого і оберненого (мал. 96). Він застосовується тоді, коли постановка фронтальної групи зубів проведена на приточці, а бічних - на штучних яснах. У такому разі зуби, поставлені на приточці, покривають гіпсовим валиком (прямий спосіб), а бічні залишають відкритими і переміщають в іншу половину кювети (обернений спосіб). Гіпсування моделей проводять в основі кювети.
Формування базисів із пластмаси. Робота з пластмасою вимагає акуратності, чистоти рук і робочого місця. Формування пластмаси проводять в охолоджені кювети. Для кращого з'єднання базисної пластмаси зі штучними зубами і металевими частинами протеза останні ретельно очищають і знежирюють мономером.
Пластмасове тісто готують у фарфоровій чи скляній посудині, помістивши туди визначену кількість мономера і додаючи до нього до насичення полімер. Співвідношення порошку і рідини 2:1 за об'ємом або 3:1 — за масою. Змішавши порошок і рідину скляним чи кістяним шпателем, накривають посудину кришкою
для запобігання випаровуванню мономера і витримують пластмасу до повного її дозрівання.
Ознакою готовності пластмаси до формування є поява довгих ниток, що тягнуться, і відставання її від стшок посудини та рук. Беруть необхідну кількість . пластмасового тіста і, надавши йому ' відповідної форми (для верхньої частини — паляниці, для нижньої частини — валика), вміщують у ту чи іншу половину кювети, покривають зволоженим целофаном і, з'єднавши половини кювет, пресують до виходу надлишків пластмаси. Роз'єднавши частини кювети, видаляють надлишки чи додають пластмасу туди, де її недостає. Завершальне пресування проводять без целофану. Потім закріплюють кювету в металевій рамці-бюгелі (мал. 97) і занурюють у воду для наступної полімеризації пластмаси.
У разі комбінованого способу гіпсування формування пластмаси проводять одночасно в обидві половини кювети, підкладаючи її під відростки кламерів і пришліфовані зуби. Детально режим полімеризації акрилових пластмас викладено у розділі "Основи матеріалознавства".
Виготовлення протезів із термопластичних мас методом лиття під тиском здійснюється за допомогою литтєвих апаратів різної конструкції. В Україні для цих цілей запропоновано пристрій Е.Я. Вареса та його модифікації (мал. 98). Детальніше цей матеріал описано в розділі "Основи матеріалознавства"..
Вилучення протеза з кювети. Після завершення процесу полімеризації пластмасового базису та повного охолодження кювети розпочинають його вилучення із металевої рами.
Виймають протез із кювети дуже обережно. Спочатку видаляють кришку і дно кювети і, якщо є небезпека поломки протеза під час роз'єднання половин кювет, видавлюють пресом весь гіпсовий блок, а потім обережно звільняють протез від гіпсу.
Можливо, спочатку слід роз'єднати обидві половини кювети, знявши
кришку з тієї частини, де знаходиться протез, і, надрізавши краї, обережно витиснути гіпсовий блок з кювети. Вивільнення протеза від гіпсу не становить великих труднощів, якщо була створена добра ізоляція на поверхні гіпсової моделі.
Обробка, шліфування і полірування протеза. Усунення нерівностей, надлишків пластмаси з поверхні протеза проводять за допомогою різних інструментів: напиль-ників, шаберів, штихелів, абразивних матеріалів (мал. 99).
Краї протеза заокруглюють, зберігаючи їх товщину і межі. Особливо обережно слід поводитися під час обробки місць прилягання базису до природних зубів, не порушуючи чіткого малюнку поверхні контактного зуба. Порушення контакту базису протеза з оральною поверхнею природних зубів погіршує його фіксацію, призводить до затримки решток їжі в цих місцях, хронічного запалення слизової оболонки і порушення гігієни ротової порожнини.
Під час обробки протеза шліфувальними кругами необхідно постійно зволожувати поверхню, що обробляється, для запобігання перегріванню пластмаси і її деформації. Дуже важливо дотримуватися правил тримання протеза в руці під час роботи, особливо якщо обробляють протез на нижню щелепу. Рука повинна спиратися на стіл, а 2-й та
3-й пальці кисті підкладають під оброблювану поверхню протеза. Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки, обробляють з великою обережністю (тільки видимі надлишки пластмаси), щоб не порушити її рельєф, який відповідає мікрорельєфу слизової оболонки протезного ложа.
Для шліфування протеза використовують наждачний папір з різним розміром зерен, який закріплюють у паперотримачі шліфувального двигуна чи бор-
машини. Шліфування починають спочатку грубим папером і закінчують тоншим, добиваючись гладенької поверхні (мал. 27, див. кольорову вклейку).
Полірування починають із застосування фетрових фільців конусоподібної форми, наносячи на поверхню протеза пемзу, змішану з водою. Після появи гладенької поверхні фільц заміняють жорст-кою щіткою (мал. 28, див. кольо-
рову вклейку), яка дозволяє відполірувати важкодоступні місця (мал. 100).
Для надання поверхні протеза дзеркального блиску використовують м'які нитяні щітки і крейду, замішану на воді чи мінеральній олії. Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки протезного ложа, і штучні пластмасові зуби полірують м'якими
щітками, без сильного тиску, з метою запобігання стиранню пластмаси, порушенню форми і мікрорельєфу. Металеві частини протеза (кламери, металеві зуби) полірують крокусом чи пастою ДОІ.
Для запобігання поломкам протеза під час полірування в найтонших ділянках створюють гіпсове ложе.