Бюгельними протезами називаються такі, в яких окремі частини з'єднані за допомогою бюгеля. Бюгель у перекладі з німецької мови означає «дуга». Тому у клініці ортопедичної стоматології вони ще отримали назву дугових. Використання термінів „бюгельні" та „дугові" є загальноприйнятими і не викликає ніяких дискусійних питань (мал. 29, див. кольорову вклейку).
Необхідно зазначити, що серед усіх конструкцій знімних протезів бюгельні посідають особливе місце через характер передачі жувального тиску, відновлення жувальної ефективності, системи та методів фіксації на зубах, вплив на тканини пародонта.
Основними елементами бюгельного (дугового) протеза є: дуга, опорні пристосування (кламери, замкові кріплення, телескопічні коронки, балочні, рейкові системи тощо), сідлоподібна частина зі штучними зубами. Дуга з'єднує в єдине ціле окремі частини протеза. Перевагою дугових протезів є те, що вони залишають вільною більшу частину слизової оболонки протезного ложа.
Металеві елементи дугового протеза складають його каркас. Дуга (бюгель) знімного протеза є головним елементом і головною особливістю, яка відрізняє цей вид знімних пластинкових протезів (мал. 102.).
Дуга виконує стабілізувальну, з'єднувальну та опорну функції. Розміри та положення бюгеля залежать від щелепи, на якій він розміщений, виду і локалізації дефектів зубного ряду, форми та глибини піднебінного склепіння, форми орального нахилу коміркової частини, ступеня вираженості анатомічної ре-тенції. Дуга повинна розміщуватися на віддалі 0,7-1 мм від слизової оболонки щелепи з метою запобігання виникненню декубітальних виразок, що залежить від податливості тканин протезного ложа та рухомості опорних зубів. Вона не повинна перешкоджати вільним рухам вуздечки язика і не спричиняти неприєм-
них відчуттів. Дуга повинна повторювати конфігурацію твердого піднебіння або коміркової частини.
На верхній щелепі дуга має ширину 5-10 мм, товщину 1,2-2 мм, напівовальну форму із заокругленими краями. Прийнято вважати, що найраціональніше дугу розміщувати на межі між середньою та задньою третинами піднебіння на 10-12 мм до-переду від лінії А. Таке розміщення звичайно не призво-
дить до змін вимови, потягу до блювання. Процеси адаптації проходять значно швидше.
Особливістю бюгельних протезів, яка докорінно відрізняє їх від пластинкових, є комбінований спосіб передачі жувального навантаження через періо-донт опорних зубів та м'які тканини, які покривають беззубі коміркові відростки та частини. Однією із складових частин бюгельного протеза є опорно-ут-римувальні кламери, які забезпечують такий спосіб розподілення жувального тиску.
Для розуміння механізмів розподілу жувального тиску та розміщення елементів опорно-утримувальних кламерів на коронку зуба необхідно розглянути топографію різних її частин. Клінічна коронка має 5 вигнутих поверхонь: ок-люзійну(жувальну поверхню або різальний край), присінкову, ротову та дві контактні. Вертикальна лінія, проведена у напрямку поздовжньої осі зуба, ділить його на медіальну та дистальну половини. Лінія, проведена через най-випукліші точки зуба, є поясом зуба. Вертикальна осьова лінія на присінковій та ротовій поверхнях, пересікаючись з поясом зуба, утворює чотири квадранти, нумерація яких починається з боку дефекту (мал. 103).
Частина коронки, яка розміщується між поясом та шийкою зуба, називається ретенційною, або утримувальною. Плече кламера, яке розміщене на цій поверхні, утримується поясом зуба. Кламер такої конструкції називається утри-мувальним. Частина зуба між поясом та оклюзійною поверхнею називається опорною. Кламери та їх деталі, що розміщуються на обох частинах коронки (опорній та ретенційній), називаються комбінованими, або опорно-утримуваль-ними.