Показаннями до застосування мостоподібних протезів є включені дефекти зубного ряду. Залежно від продовженості та топографії дефекту, що зумовлюються кількістю видалених зубів та функціональною цінністю тих, які залишилися, визначають можливість використання незнімних зубних протезів. Незнімні мостоподібні протези застосовують для лікування у таких випадках:
1) у разі втрати від одного до чотирьох різців;
2) у разі втрати ікла;
3) у разі втрати премоляра або премолярів;
4) у разі втрати двох премолярів та першого моляра;
5) допускається у разі втрати з одного боку щелепи двох премолярів, першого і другого молярів, але за наявності збереженого та добре розвинутого третього моляра.
Протипоказано застосування незнімного мостоподібного протеза за наявності рудиментарного третього моляра, в такому разі дефект необхідно заміщати знімною конструкцією зубного протеза.
Включені дефекти не завжди є показанням до застосування мостоподібних протезів. Так, за відсутності ікла, двох премолярів та першого моляра застосування даної конструкції зубного протеза є протипоказаним.
Рідше мостоподібні протези використовують за наявності кінцевих дефектів зубного ряду. Це пов'язано передусім з їх дією на пародонт опорних зубів. Так, дослідження Х.А. Каламкарова засвідчили, що функціональне перевантаження зубів за наявності однобічних мостоподібних протезів, які заміщають жувальну групу зубів, обов'язково призводить до патологічної рухомості, нахилу їх у бік дефекту, спричиняючи виникнення під проміжною частиною протеза декубітальних виразок. Часто спостерігається відлом проміжної частини із зануренням його у слизову оболонку коміркового відростка та частини.
Рентгенологічно спостерігається розширення періодонтальної щілини,
атрофія кісткової лунки з боку підвищеного функціонального навантаження.
Клінічна картина значно погіршується і процеси декомпенсації опорних зубів
проходять швидше за наявності захворювань тканин пародонта. Таким чином, використання мостоподібних протезів з однобічною опорою виправдане у хворих, яким протипоказано застосування знімних конструкцій зубних протезів. У такому разі необхідно:
1) добре вирівняти оклюзійні співвідношення;
2) штучний зуб не моделювати ширшим від премоляра;
3) для опори використовувати два зуба.
Вирішення питання про використання зубів як опори для мостоподібного протеза повинно прийматися тільки після детального клінічного та рентгенологічного вивчення стану їх пародонта. Рентгенологічне обстеження обов'язкове у тому разі, коли є підозра на ураження тканин пародонта, ускладнення каріозної хвороби, наявність обширних пломб, патологічної рухомості зубів, наявності зубо-ясенних кишень. Відносним протипоказанням до використання зубів, які дистально обмежують дефект, як опори є ураження їх пародонта
(патологічна рухомість, атрофія кісткової тканини).
У клініці ортопедичної стоматології прийнято вважати, що межа компенсаторних можливостей тканин пародонта кожного зуба визначається подвоєною силою жувального навантаження. Визначення у клініці жувального навантаження є досить важким завданням. Адже за допомогою гнатодинамометра можна визначити тільки вертикальне навантаження, а не навантаження в цілому. Небезпідставно в останній час піддаються критиці та обмежуються у використанні числові таблиці Н.І. Агапова та І.М. Оксмана. Так само не можна бездумно користуватися жувальними пробами С.Е. Гельманата І.С. Рубінова.
Отже, нині немає бездоганного методу визначення компенсаторних можливостей пародонта. Але незважаючи на це рекомендується використовувати таблиці названих коефіцієнтів як допоміжний метод. Визначивши у відсотках жувальну цінність кожного зуба, можна таким чином сформулювати положення про показання до застосування мостоподібних протезів залежно від продовженості дефекту. Сума жувальних коефіцінтів втрачених зубів не може бути більшою, ніж сума жувальних коефіцієнтів опорних зубів.
Протипоказаннями до використання мостоподібних протезів є наявність
таких клінічних ситуацій:
1) великі дефекти, обмежені зубами з різною функціональною орієнтованістю;
2) дефекти, обмежені дистально зубом з патологічною рухомістю;
3) дефекти, обмежені зубами з низькими клінічними коронками.