Балкова система фіксації використовується у разі протезування включених де-фектів зубних рядів. її суть полягає в наступному: на опорні зуби виготовляють коронки, до яких припаюють штанги. Уперше таку конструкцію запропонував Вайсер (1911). Удосконалили цю систему ЗсЬгосіег та Кшпреї, під іменами яких балкова система і стала відомою.
Названа конструкція складається із опорної незнімної частини у вигляді коронок або надкоронкових ковпачків, між якими є штанга, або балка (патриця); відповідно у базисі розміщується металева контрштанга (матриця), яка точно повторює форму штанги (мал. 104).
Таку конструкцію краще виготовляти су-цільнолитою з кобальто-хромового сплаву. Штанга повинна мати висоту не меншу ніж З мм та ширину близько 2 мм і розміщуватися на відстані від ясен не меншій ніж 1 мм. У знімному протезі фіксують покривну частину штанги, що являє собою поздовжню пластинку, яка щільно прилягає до приясенної частини штанги і має зазор по вертикалі 1 мм. Закордонні фірми випускають пластмасові та металеві заготовки телескопічних штанг (Румпеля-Дольдера) з квадратним (Румпель), еліпсоподібним та краплиноподібним (Дольдер) січенням (мал. 105).
Описані штанги добре фіксують протез під час усіх жувальних рухів, крім того, забезпечують надійну стабілізацію опорних
зубів.
Найкращий варіант застосування таких штанг включені дефекти у бічних відділах у разі високих клінічних коронок. Якщо коронки низькі, для штанги і базису не вистачає місця.
коміркових відростка і частини, верхньощелепних горбів, склепіння твердого піднебіння, внутрішніх косих ліній на нижній щелепі.
Лінійна фіксація з точки зору статики доцільніша, ніж точкова. Тільки за відсутності можливості вибору створюють сагітальну кла-мерну лінію, не вигідну з точки зору стійкості опорних зубів і самого протеза. Під час створення кламерної лінії необхідно добиватися того, щоб частини протеза знаходилися по обидва боки від неї, тобто кламерна лінія повинна бути уявною віссю обертання протеза, на нижній щелепі —
трансверзальною, на верхній — діагональною. Але навіть найраціональніша лінійна фіксація має суттєві недоліки відносно стійкості зуба. Під час жувальних рухів протез рухається важелеподібно, у різних напрямках. Сила цього руху вимірюється довжиною плеча важеля. Плече дорівнює перпендикуляру, відновленому із середини кламерної лінії, тобто лінії, яка з'єднує середини опорних зубів. Чим більше плече важеля, тобто чим більша сила жувального тиску, тим більша бічна дія на опорні зуби.
Площинна фіксація. Для збереження опорних зубів від ротації повинна бути протиставлена друга сила — центр протидії, для чого і служить площинна фіксація, коли утворюється система важелів, які мають центри опору. Залежно від кількості центрів бувають системи трикутні, чотирикутні тощо (мал. 107).
Для стійкості протеза необхідно, щоб опір був більшим від сили ротації під час жувальних рухів. Тому для центру опори вибирають міцні багатокореневі зуби. Використанням їх стійкості в якості позитивного чинника для протезу-
вання і включенням великої кількості зубів для передачі жувального тиску досягається рівновага протезів.
Кламерна система може бути визнана задовільною, якщо вона відповідає таким вимогам:
1)здійснює фіксацію в однаковій мірі на всіх опорних зубах;
2)запобігає перевантаженню або обертанню протеза;
3)не підвищує висоту прикусу (міжкоміркову) на оклюзійних накладках;
4)мінімально порушує естетичні норми;
5)не створює травматичну оклюзію.
З метою запобігання цьому одне плече повинно фіксувати протез, а друге протидіяти йому, тобто запобігати руху протеза в той або інший бік.