Розрахунок росту продуктивності праці традиційним методом та його недоліки

Планування продуктивності праці традиційним методом базується на таких положеннях:

1. За базу відліку приймають показник продуктивності праці у базисному періоді (ППбаз):

 

 

 

Рис. 5.1 Напрямки реалізації факторів росту продуктивності праці

 

(5.1)

де Qбаз – обсяг виробництва у базисному році, тис.грн.; Чбаз- середньооблікова чисельність працівників у базовому році, осіб.

2. Ураховуючи кількісний вплив окремих факторів (рис.5.1) на підвищення продуктивності праці, визначають відносну економію чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактору та їх сукупності. Ці розрахунки проводяться за планом організаційно-технічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва та праці.

3. Вихідним показником усіх планово-економічних розрахунків з планування ПП є вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу (Чвих), необхідна для виконання заданого обсягу продукції за умов базисного виробітку (ППбаз):

(5.2)

 

Вихідну чисельність також можна розрахувати виходячи з базисної чисельності (Чбаз) та темпу зростання запланованого обсягу продукції (І Q):

(5.3)

4. Приріст продуктивності праці за рахунок кожного фактору визначаємо через економію працівників (Ечі), отриману під впливом певного фактору ступінчастим методом:

(5.4)

де Ечі— економія чисельності працівників за і-тим фактором, осіб; - її величина для кожного фактору визначається за мінусом із загальної вихідної чисельності економії чисельності, отриманої за попереднім фактором.

Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх факторів (∆ППзаг) визначається за формулою:

(5.5)

де ∑Ечі — загальна економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб, яка отримана під впливом усіх факторів виробництва.

5. Загальний приріст продуктивності праці в результаті дії усіх факторів її росту можна визначити перемноженням окремих індексів її росту за кожним фактором якщо підчас планування був застосований ступінчастий метод розрахунку.

І пп заг = Іпп1 х Іпп2 х ….х ІППn (5.6)

Існує й другий метод розрахунку, коли в чисельнику формули застосовують економію чисельності за даним фактором, а у знаменнику кожний раз сумарну економію чисельності за усіма факторами:

(5.7)

 

В такому випадку, з метою отримання загального приросту продуктивності праці усі окремі прирости підсумовують:

(5.8)

Формули для розрахунку економії чисельності за окремими факторами дуже різноманітні. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

— необхідність урахування поправки на строк впровадження певного заходу (Кср), який розраховується поділом кількості місяців дії впровадженого заходу, на кількість календарних місяців у році;

— у тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

- для визначення загального приросту продуктивності праці під впливом усіх факторів застосовується ступінчастий метод розрахунку. Тобто, у знаменнику показника кожен раз економія чисельності за певним заходом віднімається не від первісної (вихідної чисельності), а від зменшеної її величини на економію чисельності за попередніми заходами.

Головним недоліком традиційного методу планування є те, що реальне підвищення продуктивності праці у поточному році порівняно із плановим завданням може бути нижчим (вищим) через такі причини:

- обчислення при застосуванні різних методик розрахунку продуктивності праці за факторами її росту дають суперечливі результати;

- спостерігається повторний рахунок росту продуктивності праці через те, що не враховується реальна взаємозалежність між факторами;

- для планових розрахунків за вихідну базу приймається середня річна величина продуктивності праці, яка, як правило, менша за її рівень, який фактично досягнуто на кінець базового року (початок планового), тобто, не ураховується перехідний ефект: економія (подорожчання) показників, що відбулась протягом базисного року.

Щоб усунути недоліки традиційної методики, вчені рекомендують розраховувати вихідний рівень продуктивності праці, виходячи з планової номенклатури й асортименту продукції на плановий період і нормативів витрат праці на початок року.