Позичковий процент. банки

 

Сутність позичкового капіталу

Чільне місце в інфраструктурному забезпеченні ринку посідає позичковий капітал сфери обміну та установи, що здійснюють йо­го функціонування. Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надасться в позику його власником іншому власник-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента.

На відміну від лихварської позики грошовий капітал є позичко­вим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та торго­вельним — у руках промисловця і торговця. Загальна формула ру­ху позичкового капіталу Г - Г¹. Позичковий капітал у формі грошо­вого обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва. Підприємець сфери виробництва "ділиться" часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс — капітал.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносить до­ходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницько­го прибутку.

Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, і цю частину отримує капіталіст-власник; та на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Банки і банківська система

Посередником між капіталістом-власником виступає банк, який забезпечує формування і рух грошового капіталу.

Банк — це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних плате­жах 4 розрахунках між підприємствами, установами або окреми­ми особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах гро­шово-кредитного механізму.

Банківська система країни включає:

1) центральний банк;

2) комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотеч­ні та інші спеціалізовані банки.

Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення бан­ків— посередництво в переміщенні грошових засобів від креди­торів до позичальників і від продавців до покупців грошових ре­сурсів.

Мета комерційних банків — одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайо­вих або акціонерних. Акціонерні банки можуть бути відкритого і закритого типів.

Комерційні банки успішно працюють за дотримання відпові­дних принципів:

• робота в межах реальних ресурсів;

• повна економічна самостійність і відповідальність;

• взаємодія з клієнтами на ринкових засадах;

• регулювання діяльності економічними методами і в межах закону. Комерційні банки виконують такі функції: •

• створення грошей;

• посередництво в кредиті;

• стимулювання нагромаджень господарськими суб'єктами;

• посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму;

• посередництво в операціях із цінними паперами.

Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позич­кового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а та­кож всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізо­вані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціону­ванні позичкового капіталу.

Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кре­дитування, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний характер, тоб­то здійснюють свою діяльність з мстою одержання прибутку.

Прибуток як надлишок авансованої вартості створюється у ви­робничій сфері. Але оскільки грошовий позичковий капітал бере участь у створенні цього надлишку, то його власник одержує пев­ну частку прибутку у формі процента.

 

Сутність позичкового процента

Позичковий процент — це вартість послуги, яка надається кре­дитором позичальнику (клієнту), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін. Обчислюється позичковий процент у відсотках до суми кредиту, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.

Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах доско­налої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибут­ку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Про­цент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попи­ту і пропозиції на позичковий капітал.

Банківська система є складовою кредитно-банківської системи і виконує основну функцію кредитування.

Кредит, його функції форми

Кредит — форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позич­кою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі спла­тою процента і характеризує відносини між кредитором і пози­чальником.

Кредит, виражаючи відносини між кредитором і позичальни­ком, забезпечує при цьому трансформацію вільного грошового капіталу в позичковий. Необхідність кредиту в ринковій економіці обумовлена самою природою капіталу, закономірностями його кругообігу і обігу в процесі відтворення. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб'єктів, які їх потребують.

Кредит необхідний як еластичний механізм, призначений для пе­реливання вільного капіталу з одних галузей в інші і зрівняння нор­ми прибутку між ними. Крім того, кредит дозволяє долати обме­женість індивідуального капіталу на шляху його зростання як скла­дової суспільного капіталу. Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал;

сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і цент­ралізацію капіталу; є інструментом регулювання економіки. Ор­ганізація кредитних відносин будується на додержанні принципів по­вернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.

Кредит існує в певних формах:

• комерційний — продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

знаряддя — вексель, ідо оплачується через банк;

• банківський — надасться банками та іншими кредитно-фінансо­вими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик;

• споживчий надасться банками, фінансово-кредитними устано­вами і торговими підприємствами приватним особам для опла­ти товарів довгострокового користування;

• іпотечний — під заставу землі;

• державний — позичальник — держава; кредитор — населення і приватний бізнес;

• міжнародний — між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

Банківський прибуток

Діяльність комерційних банків спрямована на отримання при­бутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процента­ми на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками. Ре­зультативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку — відношенням чистого прибутку до влас­них коштів (власного капіталу) банку.

 

4. Капітал у сфері торгівлі. торговий прибуток

 

Суть торгового капіталу

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігра­вати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через на­дання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що по­требує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу то­варів. Торговий капітал історично передує капіталістичному спо­собу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу.

Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістич­них формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв'язок між виробниками і споживачами. Торговий капі­тал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необ­хідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це ви­магає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особ­ливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали ви­ключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в тор­говцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торго­вець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов'язані з реалізацією про­дукції. називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.

 

Торговий прибуток

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який отримують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підпри­ємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витрата­ми обігу. При цьому торговельне підприємство може отримати еко­номічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання по­слуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ри­нок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв'язки на національному (внутрішньому) ринку.

Оптова, і роздрібна торгівля

За стадіями руху товарів розрізняють оптову і роздрібну тор­гівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між про­мисловими і роздрібними торговцями. Вона пов'язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському гос­подарстві. формує замовлення виробництву і забезпечує постачан­ня товарів роздрібній торгівлі.

Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роз­дрібними торговцями. Окрім того це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партія­ми. Тому оптовик веде, головним чином, спеціалізовану торгівлю, він торгує яким-небудь одним видом товару: вугіллям, залізом, хлібом, лісом.

Різновидом оптової торгівлі є товарна біржа. На біржі немає то­варів. Угоди здійснюються за встановленими стандартами і зразка­ми товарів. Об'єктом біржової торгівлі не можуть бути товари з різними індивідуальними особливостями, а лише однорідні за своїми властивостями масові товари, такі як пшениця, спирт, кава, вовна і т. п. На біржах часто продаються товари, які є в інших місцевостях. Так, на Лондонській біржі можуть бути продані аме­риканська бавовна, канадська пшениця, бразильська кава тощо. При цьому можуть бути продані ще не вироблені товари, напри­клад, зерно або бавовна майбутнього врожаю. Концентрація опто­вої торгівлі на біржах сприяє вирівнюванню цін на різних ринках.

Роздрібна торгівля

Роздрібна торгівля — це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Роздрібна торгівля відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті одиничне або невеликими партіями. Роздрібна торгівля на ранніх стадіях розвитку капіталізму здійснювалась головним чином дрібними торговцями, але потім вона стала укрупнюватись. У роздрібній торгівлі функціонують різні категорії торговців, однак панівне становище посідає великий капітал.

У сучасних умовах у сфері товарного обігу діють великі об'єд­нання капіталістів. Вони зосереджують у своїх руках переважну частину продажу товарів, витісняючи з ринку дрібні та середні торгові фірми. Так, у Великобританії більш ніж половина роздріб­ного продажу продовольчих товарів припадає тільки на чотири торгові фірми.

Великі торгові об'єднання, що виникли в результаті концент­рації та централізації торгового капіталу, проникають у сферу ма­теріального виробництва.

У США, наприклад, більшість фірм, які торгують продовольчи­ми товарами, увійшли у сферу виробництва, 15-20% товарів вони одержують на власних підприємствах. Поряд з цим активно розви­вається і зворотний процес: проникнення компаній виробників у сферу торгівлі. У США приблизно третину промислової продукції капіталісти збувають через власні оптові відділи. Таким чином, у сучасних умовах реалізація товарів здійснюється спеціалізованими промисловими компаніями. Слід зазначити, що у взаємозв'язках торговельного і промислового капіталів відбуваються якісні зміни:

торгівля з пасивного посередника між виробництвом і споживан­ням перетворюється в активного суб'єкта, що значною мірою виз­начає тенденції їх розвитку.

 

5. Цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу. фондові біржі

 

Фіктивний капітал

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фон­довій біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіта­лом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той самий час цінні папери — це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч про­даються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Цінні папери як форма функціонування фіктивного капіталу.

Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один з важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і антиінфляційні функції, знімаючи на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товара­ми і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх значного розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі як його провідна ланка посідають важливе місце в економіці розвинутих капіталістичних країн.

В нашій економіці використовувалися деякі види цінних па­перів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у суворо обмежених рамках. У 90-х рр. в Україні з'явилися фондові біржі, що свідчить про досить швидкий процес формування ринку цінних паперів. Прийняті закони "Про приватизацію майна дер­жавних підприємств", "Про цінні папери і фондову біржу" і низка інших документів створили умови для його формування і розвит­ку. Закон "Про цінні папери і фондову біржу" визначає види цінних паперів, які можуть випускатися, і регламентує їх рух.

Цінні папери

Це грошові документи, що засвідчують право володіння або від­носини позики, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила, з особою, яка є їх власником, і передбачають, як правило, виплату до­ходу у вигляді дивіденду або процента, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно із Законом "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі. Розглянемо коротко їх суть.

Акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного това­риства. підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, й також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товарист­ва. Акції можуть бути іменними піп на пред'явника, привілейова­ними та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у роз­поділі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Влас­ники привілейованих акцій не мають права брати участь в уп­равлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене йо­го статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший тим вищий курс акцій. Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обер­нено пропорційний нормі позичкового процента.

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням. Курс акцій залежить від стану справ та рентабельності виробництва у відпо­відному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, прибуток і рентабельність його високі, то це за інших рівних умов веде до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову (або курсову) ціну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску. Курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація— це цінний папір, що засвідчує внесення її влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбаче­не умовами випуску).

Казначейські зобов 'язання України — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого дохо­ду. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: довгостро­кові — від 5 до 10 років; середньострокові — від 1 до 5 років; ко­роткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту процентів за ним.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визна­чену суму грошей власнику векселя.

Фондова біржа і ринок цінних паперів

Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його елементом є фон­дова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну ор­ганізаційну форму ринку цінних паперів. Згідно з чинним законо­давством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропонування цінних паперів, сприяє форму­ванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів України, статуту і правил фондової біржі.

Правові норми країн з розвиненими ринковими відносинами розрізняють два ринки цінних паперів: первинний, позабіржовий, і вторинний, біржовий (фондовий) ринок цінних паперів. Крім того, виділяють загальнонаціональні, регіональні та місцеві ринки цінних паперів.

Розвиток ринку цінних паперів потребує створення широкої ме­режі фінансових посередників — інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств, холдингових, страхових компаній і різних кон­сультаційних фірм. В розвинутих європейських країнах намічається тенденція до побудови і розвитку централізованого ринку цінних паперів, так званого "прозорого" ринку. Україна пішла саме цим шляхом, узявши за приклад французьку модель.

Валютна біржа

Валютна біржа — це організаційно оформлений регулярний ри­нок, на якому відбувається торгівля валютою на основі співвідно­шення попиту і пропонування. Як самостійна структура валютна біржа широко функціонувала в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною валютою зо­середжені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у ФРН, Франції).

В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ). Валютна біржа може здійснювати такі операції: ук­ладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовувати розрахунки в іноземній і в національній ва­лютах в угодах, які укладені на біржі; визначати поточний ринко­вий курс іноземної валюти до національної; організовувати опе­рації центрального банку з підтримання курсу національної валю­ти.

Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінан­сові установи, яким чинним законодавством надане право на про­ведення валютних операцій. Операції з купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені та за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів, якими можуть бути національні підприємства, а також уповноважені банки — не члени біржі.

 

Контрольні запитання і завдання.

 

1. Дайте визначення поняттю "структура ринку". За якими крите­ріями можна розглянути структуру сучасного ринку?

2. Охарактеризуйте структуру ринку за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.

3.Назвітьфункції ринкової інфраструктури.

4. У чому полягає відмінність організаційної інфраструктури рин­ку від фінансово-кредитної?

5. Загальна формула руху грошового позичкового капіталу Г – Г’ Поясніть джерело різниці Г’- Г.

6. Чим зумовлена різниця між капіталом-власністю і капіталом-функцією?

7. Поясніть економічну природу позичкового процента.

8. Які функції виконує кредит?

9. У чому полягає різниця між центральними банками і комер­ційними банками?

10. Який капітал належить до торгового капіталу? Чому?

11. Що таке витрати обігу?

12. Поясніть структуру торгового прибутку.

13. Що являють собою цінні папери?

 

ТЕМА 9. ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО