Вихідним поняттям для аналізу сучасних моделей національних економік є дефініція „економічна система суспільства". Економічна система суспільства та модель національної економіки співвідносяться як загальне i специфічне.
Деякі вчені ототожнюють ці поняття, визначаючи економічну систему як форму організації національної економіки, її господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Проте, аналіз сутнісних рис дефініції „економічна система", її складових, структури та форм прояву свідчить, що економічна система може відображати тенденції розвитку як окремих економік, так i їх груп, цивілізації в цілому.
Економічна система - поняття, що відбиває закономірності розвитку людського суспільства загалом та окремих націй на певному рівні соціально-економічних відносин, що у ньому склались з урахуванням найбільш загальних для них характеристик. Це свого роду теоретична модель, яка відображає найбільш загальні закономірності еволюції економічної підсистеми людського суспільства чи окремих груп суспільств, окремих суспільств. Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм у найбільш загальному вигляді їх прояву у певний момент розвитку людського суспільства.
Модель національної економіки - відображає тенденції розвитку окремих господарських систем з урахуванням як загальноекономічних особливостей розвитку суспільства (економічна система), так i специфічних, притаманних лише даній господарській системі на певному етапі її еволюції. Дана дефініція визначає, як проявляються загальні закономірності розвитку економічної складової суспільства в окремо взятих господарських системах певного суспільства. Основні елементи національної економіки: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм, економічний потенціал, особливості державного устрою, традиції, менталітет, культура суспільства у їх динаміці, розвитку з урахуванням найбільш загальних закономірностей розвитку економічних систем та їх переломлення (зміна, еволюція, доповнення новими ознаками тощо) в окремих суспільствах.
Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій. Наведемо приклади найбільш вживаних.
1. За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
· Первіснообщинний лад - економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. 3асоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Через дану економічну систему пройшли усі суспільні утворення, проте з різною тривалістю часового лагу.
· Рабовласницький лад - рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але i сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім’ї, будинку, господарства. Він - річ серед речей. Дана система була притаманна не всім суспільним утворенням. Так у Греції, Китаї, Римі рабовласницький лад відрізнявся за своєю суттю - у Греції система рабовласницького ладу, наприклад, була демократичнішою, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу, наприклад, слов’янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму.
· Феодалізм - феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі i в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб’єкт i як об’єкт власності. Як суб’єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо. Як об’єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк, та (або) грошовий оброк). 3а даного типу суспільно-економічної формації людина-працівник так само зберігає найнижче становище у структурі засобів виробництва. Як i рабовласницький устрій був притаманний не всім суспільствам i мав свої відмінності (кріпосництво було відмінено у європейських країнах раніше, ніж у слов’ян).
· Капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на poбoтy) i починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обміном. Але за даного способу виробництва, як доводить марксизм, людина-робітник все ще залишається від своєї діяльнісної сутності. Капіталізм в європейських країнах поширювався різними темпами, іноді розрив в розвиткові капіталістичної системи господарювання між країнами рівнявся сотнями років.
· Соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспільство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил i виробничих відносин, відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Спроба побудувати подібний устрій була у ряді країн Європи та Азії.
2. За структурно управлінським аспектом розвитку економіки економічна система розглядається як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень у всіх сферах суспільного виробництва: власне виробництві, обміні, споживанні i розподілі. Тобто економічні системи розрізняються за структурою господарського механізму: ринкова економіка, неринкова економіка.
3. Інституціональний напрям розглядає розвиток економічних систем та окремих типів національних економік як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями та економічними агентами, що розвиваються під впливом економічних, політичних, соціальних, екологічних, культурних, географічних та інших інституціональних i природно-соціальних чинників.
4. За ступенем індустріально-економічного розвитку розрізняють доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство (інформаційне, знаннєве). Специфіку кожного з них визначає рівень техніко-економічних відносин, провідний сектор в економіці та загальний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Це так звані технократичні концепції розвитку суспільства.
5. Залежно від розвитку людської цивілізації (цивілізаційний підхід) розрізняють такі стадії розвитку економічних систем:
· 1 гpyna - доіндустріальну (традиційну) цивілізацію, індустріальну цивілізацію, постіндустріальну (постекономічну) цивілізацію;
· 2 група - традиційну (патріархальну чи авторитарну) цивілізацію, ліберальну та демократичну цивілізації;
· 3 група - постійний пошук шляхів формування єдиної світової цивілізації.
Так, наприклад, досить цікавою є концепції циклічного розвитку суспільства або зміни цивілізацій (Л. Морган, А. Тойнбі, М.В. Данилевський, А.М. Ковальов, Ю.В. Яковець). 3гідно деяких з цих теорій людство у своєму розвитку пройшло 7 стадій (тобто на зміну одна одній пройшло 7 цивілізацій): неолітична, рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна, що відповідають еволюції суспільних відносин у всіх сферах людської життєдіяльності. Вони не відображають еволюцію конкретних типів національних економік, проте все ж дають певним чином обґрунтоване логічне пояснення всезагальним закономірностям розвитку людської цивілізації, в т.ч. i її економічної складової.
Існує також класифікація економічних систем у відповідності до взаємозв’язків між виробництвом i споживанням у суспільстві. Вона була розроблена К. Бюхером на початку ХХ ст. Він виділив такі типи економічних систем: замкнуте домашнє господарство; міське господарство та народне господарство, що відрізняють між собою за рівнем споживання та виробництва товарів i послуг, а також тривалістю i кількістю тих стадій, що проходять між ними.
Проте найбільшого розповсюдження набула класифікація економічних систем та типів національних економік за рівнем розвитку соціально-економічних відносин та способом координації та управління економічною діяльністю, оскільки саме дані аспекти економічного буття визначають i характеризують рівень розвитку продуктивних сил суспільства та взаємозв’язки в економіці.
За даним критерієм визначають такі типи економічних систем:
· „Чиста" ринкова економіка (вільний ринок, саморегульована економіка, „чистий" капіталізм, епоха вільної конкуренції) - приватна власність на фактори виробництва; самокоординації економічної діяльності на основі дії загальних об’єктивних закономірностей розвитку (економічний порядок); максимальне невтручання держави в економічні взаємовідносини; свобода підприємництва i вибору діяльності (принцип демократії та економічної свободи вибору); спільна мета для усіх суб’єктів господарювання - отримання максимального прибутку діючи на свій страх i ризик; вільні входи та виходи з ринку за рахунок дії вільної (чистої або досконалої) конкуренції; забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується; ціновий механізм є основним координаційним механізмом врегулювання економічних відносин (економічний порядок); ринок для всіх його учасників є „чорним ящиком", він невідомий, i усі суб’єкти змушені об’єктивно підкорятись його законам; розпорошена економічна та ринкова влада; одинична планомірність економічної діяльності (на рівні окремих підприємств).
· Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова система господарювання) - одержавлена суспільна власність на фактори виробництва і результати праці; панування централізованого планування i розподілу економічних ресурсів та колективне прийняття господарських рішень шляхом тотальної централізації планування економічної діяльності; придушення механізмів ринкового саморегулювання (вільної конкуренції, ціноутворення, розподілу та обміну); відсутність ринкової системи стимулювання i мотивації виробників та працівників; державний контроль над усіма сферами суспільної життєдіяльності; панування єдиної ідеології розвитку i виключення принципів функціонування інших економічних систем (закрита економічна система); панування виробника над споживачем (на ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється, вибору у споживача немає). Така модель економічної системи була втілена в СРСР i країнах соціалістичної співдружності та зберігалась до початку ринкового реформування цих економік.
· Традиційна економіка - панування приватної власності; низький рівень економічного i соціального розвитку суспільства; багатоукладність економіки з переважанням сировинної складової; залежний (колоніальний) характер соціально-економічного розвитку; переважання традиційного (звичаєвого) права у координації економічних відносин; технічний прогрес різко обмежений; демографічні кризи (зазвичай темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва); низький рівень розвитку науки та освіти; низька продуктивність праці за рахунок застарілих способів управління та технологічного застарівання; великий державний борг; виключно висока роль держави i силових структур в економіці i політиці. Така економічна система й до цього часу існує близько у 100 країнах світу. Країни традиційної системи є постачальниками сировини i матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції i є повністю залежними від зовнішніх джерел фінансування.
· Змішані системи (Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші) - на мікроекономічному рівні відносини регулюються переважно ринковими способами та альтернативними до них позаринковими методами (корпоративна координація); а на макроекономічному рівні синтезованою системою державного та корпоративного управління i регулювання господарських процесів; плюралізм форм власності; переплетення, взаємопроникнення i взаємодоповнення колективного, приватного i державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший; соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей; визнання людини та її здібностей головною цінністю i продуктивною силою; їх формування визначається переходом від однієї системи господарювання до іншої (перехідний період). Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини. Змішаними є всі сучасні економіки - як розвинених держав, так i країн ; трансформаційною економікою i навіть слаборозвинених держав. Проте всі змішані економіки окремих країн (моделі національних економік) мають свої специфічні риси.
Так, країни колишнього СРСР розпочали економічне реформування з метою побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки зпереважанням принципів ринку над державним втручанням в економіку. Темпи та наслідки цих трансформацій, їх цілі та механізми впровадження були істотно різними, в результаті чого частина країн змогла більш швидко адаптувати власні господарські системи до умов світового ринку, а інші частина все ще перебуває на перших сходинках цих реформ.
Південна Корея при переході до нових умов господарювання стала на шлях формування ринкової економіки з переважанням державного втручання в економіку та значним державним сектором економіки i одночасною розбудовою приватного малого та середнього бізнесу, розширила зовнішні контакти з іншими господарськими системами.
Китай у даному аспекті є державою, що формально базуючись на принципах комунізму i соціалізму будує реальну змішану ринкову економіку. В економічній політиці Китаю принципи планомірності i жорсткого державного контролю за економічною діяльністю органічно поєднуються з принципами вільного ринку. Економічна політика Китаю нерозривно пов’язана з демографічною, політичною, соціальною, культурною, науковою, технологічною та екологічною політикою i постійно прагне віднайти баланс між рівнями функціонування національної економіки. Для Китаю як i інших азійських країн (колишні командні та традиційні економіки) проблеми економічного розвитку при формуванні сучасних змішаних систем полягають у вирішенні наступних проблем: подолання екстенсивного характеру економічного зростання; пошук швидких шляхів вирівнювання економічних диспропорцій, що пов’язані з низьким стартовим рівнем розвитку; визнання активізації розвитку освіти i науки рушієм сталого економічного зростання нації; подолання ідеології закритої економіки i перехід до відкритої системи господарювання.
Сучасні змішані економіки розвинених країн характеризує поняття „модель сучасних ринкових економік". До таких можна віднести США, ЄС, Японію, Корею та деякі інші держави, які у своєму соціально-економічному розвитку раціонально спромоглись поєднати національні особливості з загальноцивілізаційними тенденціями розвитку. Їхні моделі національних економік можна ототожнювати з поняттям сучасної змішаної економіки.
Необхідно підкреслити також те, що жодна з названих вище основних економічних систем фактично не існувала i нині не існує в чистому вигляді. Це пов’язано з наступними особливостями розвитку людського суспільства:
· спеціалізація i кооперація господарських процесів у світових масштабах;
· акумуляція зусиль людства у вирішенні глобальних економічних, соціальних та екологічних проблем;
· формування єдиного глобального інформаційного i наукового простору;
· пошук оптимальних шляхів координації обмежених ресурсів та більш оптимальне їх використання, пошук альтернативних джерел ресурсів;
· об’єктивний характер постійних трансформацій національних господарств та під їх впливом світового господарства та ін.
Останнім часом значне коло економістів відзначає той факт, що більшість національних економік рухається у напрямку формування так званої „економіки узгоджень" (нова модель змішаної економіки). Концепція „економіки узгоджень" розроблялась для країн Скандинавії на базі спеціальних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднання ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки („раціональна змішаність"), що проявляється у появі механізмів переговорного характеру – узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності економічних систем на макрорівні та макрорівні, оптимально поєднавши цілі суб’єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.
Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням світових надбань практики господарювання i враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соціально-культурні, психологічні тощо. Їхня структура є відображенням діалектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфічного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства.
Базовою моделлю для різних типів національних економік, як показує сама еволюція сучасної економіки, є модель змішаної економічної системи, що прагне найбільш раціонально та оптимально поєднати в єдиній системі економічних взаємовідносин принципи ринкового саморегулювання i державного втручання в економіку, не відкидаючи можливості появи альтернативних до них механізмів координації; а також обґрунтувати необхідність та найбільш раціонально використати можливості продуктивних сил суспільства, традиційних та нових засобів виробництва з урахуванням загальних та специфічних рис різних за своїми характеристиками національних господарських систем. Модель змішаної економіки найбільш адекватно пояснює сучасні тенденції до інтеграції та глобалізації, при цьому не уніфікує окремі економіки, а наближає їх до розуміння того, що людство може виробити єдині принципи поступального розвитку та розв’язання спільних соціально-економічних та інших проблем у напрямку формування постіндустріального суспільства.