Курорти

Санаторно-курортна допомога в державі є частиною системи охорони здоров’я населення, а курортне лікування - складником загального лікування хворого.

Курортне лікування, або лікування природними факторами, має ті особли­вості, що природні засоби, на відміну від лікарських, найбільш фізіологічні, природні для організму, Вони мобілізують резервні можливості організму, не викликають, як правило, побічних проявів. Доведено, що природні лікувальні засоби істотно впливають на стійкість організму щодо шкідливих дій, сприя­ють розвитку функціональних можливостей основних систем організму, його захисно-пристосувальних реакцій. Показання для санаторно-курортного ліку­вання дуже широкі, а обмеження –конкретні і чітко окреслені. Показання та протипоказання для санаторно-курортного лікування (як дорослих, так і дітей) визначаються Міністерством охорони здоров’я України. Відповідно до них, для санаторно-курортного лікування показані захворювання серцево-судинної, нер­вової систем, органів травлення, дихання, опори та руху, статевих органів, сечо­видільної системи, крові, шкіри, ока та його придатків, крові, хронічні інтокси­кації, травми, порушення обміну речовин та захворювання ендокринної систе­ми. Особливо підвищується роль курортного лікування в зв’язку з потребою оздоровлення великих контингентів населення, яке потрапило під вплив іонізую­чого опромінення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Невід’ємним складником курортного лікування є фізіотерапія – галузь ме­дицини, яка вивчає властивості фізичних факторів і розробляє методи їх застосу­вання з лікувально-профілактичною метою. На курортах для фізіотерапевтичних процедур використовуються переважно фізичні фактори, які створюються за до­помогою спеціальних апаратів (так звані преформовані фактори - електричний струм, електромагнітне поле, ультразвук та ін.), а також природні фактори (грязі, вода, глина, озокерит та ін.) і штучно отримані їх аналоги. В деяких державах до фізіотерапії включають лікування рухом (ЛФК), механічними впливами (апарат­ний і неапаратний масаж, мануальна терапія), а також засоби консервативної ор­топедії і травматології: корсети, шини, бандажі тощо.

Курортне лікування, або використання цілющих властивостей багатьох при­родних чинників, відоме з найдавніших часів: примітивні будівлі для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеоло­гічних курортів. Чутки щодо лікувальних властивостей деяких вод поширювали­ся далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи безліч хворих.«Чудесні» джерела та інші цілющі чинники ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу. У переказах, пам’ятках архітектури і мистецтва знайшли відображення факти використання, наприклад, термальних мінеральних вод служителями культів для здійснення обрядів і разом з тим для демонстрації «зцілення» стражденних.

Щодо курортів, які знаходяться на теренах колишнього Радянського Союзу, то про деякі з них згадувалось у творах письменників давнини. В Росії перші державні заходи з розвідки мінеральних вод і їх експлуатації з лікувальною ме­тою розпочали проводити на початку XVIIIст. В другій половині XVIIIст. і особ­ливо в XIXст. спостерігається швидкий розвиток курортної справи. В XXст. з метою зробити курорти більш привабливими пожвавилась робота з благоустрою санаторіїв та лікарень.

3 1956 року управління курортами, санаторіями і закладами відпочинку зосе­реджено в міністерствах охорони здоров’я союзних республік. В 1960 році госп­розрахункові санаторії, будинки відпочинку, курортні лікарні, поліклініки і пан­сіонати були передані в підпорядкування профспілок СРСР. Особливого розвит­ку курортна система профспілок набула у 70-80-х роках минулого сторіччя. В цей період розгорнуто капітальне будівництво на курортах Трускавець, Миргород, Хмільник, Бердянськ, Саки, Слов’янськ, Очаків - всього заново побудовано або капітально реконструйовано близько 30 санаторно-курортних закладів. Ці курор­ти практично були реконструйовані у світлі вимог свого часу.

Особливих випробувань зазнала курортна система на початку 90-х років ми­нулого сторіччя, після розпаду Радянського Союзу, у період загальної економіч­ної нестабільності в державі. Невикористаність великої кількості путівок в сана­торно-курортні заклади, послугами яких свого часу користувалось населення всьо­го СРСР, спад платоспроможності населення, багато інших обставин поставили курортну систему в складне становище. У 1992 році Федерацією профспілок Ук­раїни, Фондом соціального страхування України та Українською республікансь­кою радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів проф­спілок України засновано акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Як показали подальші події, це дало змогу не тільки зберегти, але й зміцнити на нових засадах курортну систему. Було взято курс не на нарощування кількості санаторних ліжок, а на створення таких умов, які б заохочували приїхати на лікування та відпочинок. В складних еконо­мічних умовах акціонерне товариство спрямувало зусилля на підвищення якості обслуговування в санаторно-курортних закладах, провело відповідні структурні зміни шляхом збільшення сезонних оздоровниць та заходи з ліквідації збиткових установ, активізації дій щодо реалізації путівок тощо.

В 2000 році Верховною Радою України було прийнято «Закон про курорти».