Лікувальні грязі

Лікувальні грязі (пелоїди)- природні органо-мінеральні колоїдальні утво­ри, які містять біологічно активні речовини та мікроорганізми. Вони являють собою однорідну масу густої консистенції, пластичну, характеризуються висо­кою вологістю, великою теплоємністю і малою теплопровідністю, великою ад­сорбційною здатністю.

Лікувальні грязі поділяються на:

- мулові грязі солоних водойм (сульфідні); мулові грязі прісних водойм (сапропелі);

- торф’яні; посводовулканічні: гідротермальні, сопкові та грязі гарячих джерел.

Можна поділяти грязі на переважно неорганічні (сульфідні, сопкові) та органічні (торф’яні та сапропелеві).

Місцем утворення лікувальних грязей є різноманітні водойми (моря, затоки, озера, стариці річок), болота, а також ділянки земної кори, в яких унаслідок тек­тонічних процесів виникли зони виносу на поверхню подрібнених глинистих порід, підземних вод і газів, які зумовлюють утворення сопкових грязей.

Структуру лікувальних грязей визначають: кристалічний скелет (остов); ко­лоїдний комплекс (грязьовий колоїд); грязьовий розчин і леткий комплекс. Остов і грязьовий колоїд становлять тверду фазу грязі, грязьовий розчин - рідку.

Кристалічний скелет складається з кремнієвих, карбонатних, кальцієвих, маг­нієвих, фосфатних солей, грубих органічних решток. Найбільшу цінність в ліку­вальному відношенні становлять грязі, в кристалічному кістяку яких домінують частки розміром 0,01-0,001 мм. Наявність часток розміром більш ніж 0,25 мм виз­начає засміченість грязей, величина якої не повинна перевищувати 3 %.

Колоїдний комплекс становлять глинисті (силікатні) частки, діаметр яких мен­ший від 0,001 мм, органічні речовини (переважно вуглеводи і азотовмісні сполу­ки), неорганічні залізо- і алюмосилікатні сполуки та еп. Колоїдний комплекс ра­зом з кристалічним визначає пластичність, вологоємність, теплові властивості і адсорбційну здатність грязей. Сірчані сполуки заліза забарвлюють грязь у чор­ний та темно-сірий кольори.

Грязьовий розчин складається з води, мінеральних речовин (солей), які роз­чинені в ній, органічних речовин і газів. Вміст солей у грязьовому розчині змінюється досить широко – від 0,1 г/дм³ (в торфах і сапропелях) до 200 г/дм⁵ і більше (в сульфідних мулових грязях). Склад мінеральних речовин може бути найрізноманітнішим і залежить від складу вод, які вкривають поклади грязей або живлять їх. В межах одного і того ж родовища мінералізація грязьового розчину може коливатися в широких межах і на різних ділянках як за площею, так і за глибиною; може бути різною за сезонами року та в багаторічному періоді. Це пов’язано з відповідними змінами мінералізації води, яка вкриває грязьові покла­ди, або з особливостями водно-сольового режиму водойми і гідрометеорологіч­них умов. В грязьовому розчині солі містяться в основному в дисоційованій формі, тобто у вигляді аніонів і катіонів, в зв’язку з чим мінеральний склад розчину ха­рактерезується окремо присутніми аніонами і катіонами. Крім того, грязьовий розчин містить у собі різні мікроелементи: мідь, марганець, барій, титан, стронцій та ін. їхній склад і концентрація залежать від вод, які живлять грязьові поклади, і екотоксикологічних умов навколишньої території.

У грязьових колоїдах та розчині містяться різні мікроорганізми, які виробля­ють різноманітні речовини, у тому числі антибіотичні та гормоноподібні сполуки.

Леткий комплекс складається з газів (СО₂, СН₄, N₂), ефірів, аміачних і арома­тичних сполук.

До складу лікувальних грязей можуть входити багато мікроелементів, які по­силюють їхні цілющі властивості: йод, бром, мідь, цинк, залізо, кремній, марга­нець, фтор та ін.

Органічні речовини у найбільшій кількості містяться в торфах (20-90 %), най­менше їх у мулових сульфідних грязях (1-3 %). Багато їх у сапропєлях (10-90 %), проте у свіжих сапропєлях домінує вода - до 85-90 % загальної маси. У грязях знаходять розкладені рештки різних рослин і дрібних мікроорганізмів тваринно­го походження, органічні кислоти, бітуми, амінокислоти, целюлозу, лігнін, солі жирних кислот, гормоноподібні сполуки та ін. Мікроорганізми становлять 2-5 % маси грязі, серед них: гнилісні аероби, сульфатредукуючі, олійнокислі, денітро-фікуючі, нітрозні та інші бактерії, актиноміцети, грибки (плісняви) та ін.

Біологічну активність органічної речовини лікувальних пелоїдів у багатьох випадках визначають рухливі форми гумінових речовин. У торфах гумінові ре­човини містяться в основному у вільній водорозчинній формі. У сапропєлях вільні форми гумінових і фульвокислот присутні поряд із зв’язаними мінераль­ними компонентами. Мулові сульфідні грязі характеризуються відсутністю рух­ливих (вільних) гумінових кислот. У комплекс біологічно активних речовин відкладів прісних водойм входять каротиноїди, ферменти, вітаміни, гуміно-подібні сполуки, леткі жирні кислоти.

Нативна лікувальна грязь практично не повинна містити патогенні мікроорга­нів, що дозволяє класти її на відкриті рани і виразки.

Лікувальні грязі можуть мати різноманітну реакцію середовища. Нейтральну (рН 6,8-7,2) частіше мають сапропелі і деякі види прісноводних торфів, лужну (рН > 7,3) - мулові сульфідні та більшість псевдовулканічних грязей, кислу (рН < 6,7) - мінералізовані та частина прісноводних торфів.

Згідно з загальноприйнятою і чинною класифікацією, типи лікувальних гря­зей за основними фізико-хімічними показниками, які визначають їхні лікувальні властивості, поділяються за: вмістом водорозчинних солей у грязьовому розчині; вмістом сульфідів (FeSу відсотках до природної грязі); зольністю; реакцією середовища.

Одним з головних чинників пелоїдів є мінералізація і склад грязьового роз­чину, які значною мірою визначають їхні лікувальні властивості. У зв’язку з цим залежно від мінералізації грязі поділяються на: прісноводні – до 1 г/дм³; низько мінералізовані – 1-15 г/дм¹; ссредньомінералізовані – 15-35 г/дм³; високомінералізовані – 35-150 г/дм⁵; соленасичені – понад 150 г/дм³.

Застосування лікувальних грязей у клінічних і санаторно-курортних умовах виявило їхню високу ефективність у відновлювальному лікуванні хворих з ураженням центральної і периферичної нервової систем, опорно-рухового апарату, органів травлення, гінекологічними, шкірними та іншими захворюваннями.

Такі природні утвори, як озокерит, нафталан, різні види глин, які використо­вуються в лікувальній практиці за методикою, близькою до застосування ліку­вальних грязей, відрізняються від них відсутністю або малим вмістом вільної води, живих мікроорганізмів, органічних речовин та інших компонентів і є засобом са­мостійних видів терапії (озокеритолікування, парафінолікування, нафталанолікування) та мають свої критерії бальнеологічної оцінки.

Основні грязьові курорти України: Бердянськ, Саки, Євпаторія, Куяльник, Сло­в’янськ, Кирилівка, Гопри. На них використовуються мулові сульфідні грязі. На великих бальнеологічних курортах – Миргород, Моршин, Трускавець, Хмільник – застосовуються переважно торфогрязь та озокерит.