Поняття й суть підприємництва, його основні ознаки та принципи

Феномен підприємництва вивчається у світовій економічній та соціологічній сферах протягом тривалого часу. Осмислення цього явища почалося ще в середні віки й еволюціонувало від поняття антрепренерства(посередник) до інтрапренерства (інтеграція підприємницьких здібностей особи й підприємства).

В основу підприємництва закладено новаторську ініціативну діяльність людини, здатної мобілізувати всі сили і цілеспрямовано використовувати всі можливості для досягнення бажаної мети, із повною відповідальністю за свої дії.

Підприємництво — це поняття багатоспективне, і розглядати його можна на кількох рівнях. По-перше, абстрагуючись від певного типу виробничих відносин, пов'язувати його із загальноекономічним рівнем ефективності виробництва (підприємництво як фактор ефективності виробництва). По-друге, на "ринковому рівні", коли результат підприємництва виступає уже не просто як продукт, а як комерційний ефект, втілений у грошах (прибутку). Виходячи з цього, підприємництво передбачає, що його суб'єкт володіє відповідним набором економічних прерогатив, які дають змогу вести будь-яку господарську діяльність як всередині, так і за межами підприємства. Внаслідок того, що кількість таких суб'єктів необмежена, вони вступають у конкуренцію. Економіка, що орієнтується на ринок, - найбільш необхідне середовище (але не єдино можливе) для істинно підприємницької діяльності. По-третє, підприємництво можна розглядати на рівні власницькому. З цих позицій основна функція підприємництва полягає у примноженні власності, хоч питання "власник" і "підприємець" не завжди ототожнюються.

Вищенаведене дає нам можливість говорити про підприємництво як соціально-економічне явище, яке охоплює широкий спектр суспільних відносин, оскільки тут переплітаються юридичні, психологічні, історичні моменти. Отже, підприємництво можна розглядати одночасно як метод господарювання, спосіб господарської поведінки, особливий вид діяльності, тип економічного мислення, господарсько-організаційний вид творчості.

Для підприємництва як методу господарювання головною умовою є самостійність, незалежність суб'єктів господарювання, економічна зацікавленість і відповідальність за прийняття й реалізацію своїх рішень. Як особливий тип мислення підприємництво характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що об'єднує багатьох людей.

Як особливий вид діяльності підприємництво передбачає пошук і реалізацію нових комбінацій, компонентів виробництва (оновлення продукції, технології, модернізації організаційних підходів) для задоволення реального й потенційного попиту.

Форми прояву багатоаспектності підприємництва представлені на рис. 1.1.

Додамо трохи історії про формування підприємництва в Україні.

Підприємництво в Україні народилося ще в часи Рюрика, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Зачинателями підприємницької діяльності були купці. Ґрунтуючись на своєму майні й інтуїції, на свій страх і ризик вони налагоджували торговельні стосунки з Візантією, Закавказзям, Середньою Азією, Прибалтикою і Європою.

У XII столітті почали формуватися торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво з зовнішньоекономічної сфери поступово переноситися на українську територію і починає упроваджуватися у внутрішньогосподарські відносини, спочатку в торговельні, а потім і виробництві.

Новий період у розвитку підприємницької ініціативи пов'язаний з утворенням Київської Русі, оскільки зручне геополітичне розташування, багаті й різноманітні природні ресурси, розгалужена гідро мережа, сформовані традиції господарської діяльності створювали сприятливі умови для розвитку підприємницької ініціативи. У Давньоруській державі середньовіччя зміцніла власність, яка була представлена двома основними формами – приватна та корпоративна. Найефективніше підприємницька ініціатива була реалізована у сфері торгівлі з огляду на те, що Київська Русь розташовувалася між Європою та Азією, мала вихід до Чорного, Балтійського та Білого морів. Зручне геополітичне розташування сприяло включенню Давньоруської держави в систему європейської торгівлі, яка була доволі прибутковою справою, як і рибальство, тваринництво, бджільництво і млинарство.

Одним з найприбутковіших був соляний промисел. У XVI – першій половині XVII століття сіль видобувалася у Прикарпатті, Закарпатті та на півдні Слобожанщини. Основним „соляним” регіоном було Прикарпаття, яке задовольняло потребу в солі не тільки України, але й Білорусії, Литви, Польщі.

Лісові багатства також приваблювали підприємливих господарів, які організували деревообробні промисли.

У литовсько-польський період розвивається винокурний промисел, прибутковість якого приваблювала шляхту. По суті він був монополією держави і шляхти. В цей період в Україні вже існувала в цей час така форма підприємницької діяльності як оренда, зокрема, шляхетських промислів. Розвиток внутрішньої торгівлі, розширення зовнішньоторговельних зв’язків зумовили появу у великих містах нового виду підприємництва – візництва, яке теж з плином часу диференціювалося.

Завдяки підприємницькій ініціативі з'являються нові та розвиваються старі види промислів, що задовольняли потреби внутрішнього та зовнішніх ринків. Великими торговельними центрами стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський. Для прикладу, Львів мав торговельні зв’язки з 66 українськими і 38 польськими містами [72].

Протягом XIV – першої половини XVII століття розвиток господарства в українських землях відбувався відповідно до потреб європейського ринку; починає формуватися митна система.

Осередком вільного розвитку підприємництва стала Запорізька Січ. Підприємливість козаків проявилася в тому, що оцінивши родючість чорноземних ґрунтів та їх обсяги на Закарпатті, козаки започаткували там хліборобство, хоч підприємництво козаків проявилося і в промисловій діяльності. Пріоритетного значення козаки надавали конярству, хоч вони були і вправними торговцями, добре знаними в Туреччині, Криму, Польщі, Росії. Поступово почали з’являтися перші мануфактури у XVII столітті, які значно поширилися у XVIII столітті.

Із поділом України (1686р.) Правобережжя України відійшло до Речі Посполитої, Лівобережжя – до складу Росії. Розвиток підприємництва Гетьманщини у першій чверті XVIII століття відбувався значною мірою під впливом політики Петра I.

Особливо плідною щодо підприємництва була доба гетьманування І. Мазепи, який сам був великим землевласником. Особливого розмаху в цей час набуває будівництво млинів, а також успішно розвивався горілчаний промисел.

У другій половині XVII-XVIII століть набув поширення чумацький промисел, але Гайдамаччина, Коліївщина негативно позначилися на стані чумацького промислу та й на стані торгівлі в цілому.

Низка указів Петра I стримувала розвиток підприємництва в Україні. Зокрема, указ 1714р. заборонив вивозити до іноземних портів прядиво, шкіри, сало, віск, олію та інші товари. У Західну Європу ці товари можна було транспортувати тільки через російські порти, Ригу, Петербург та Архангельськ. Коли в Рязані з’явилася фабрика голок, то ввозити в Україну імпортні голки теж заборонили.

У першій половині XIX століття найактивніше підприємництвом займалися ті стани, які краще були забезпечені коштами – поміщики та купці. В цей час розвиваються перші мануфактури. З'являються іноземні інвестори, які вкладають свій капітал у розвиток підприємництва на Півдні України.

Одночасно технічний переворот 80-х-90-х років XIX століття сприяв розвитку металургії та машинобудування. З’являються перші машинобудівні заводи у Харкові (1882р.), Києві. Перспективною галуззю підприємництва стає будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися внутрішній ринок.

У цей час активно розвивається і кредитно-банківська система, яка почала зароджуватися ще з кінця XVII століття, і впливала на стан підприємництва. Одночасно формується система комерційної освіти, яка мала багаторівневий характер і забезпечувала тогочасні потреби у фахівцях торговельного профілю. Це свідчить про розуміння тогочасними бізнесменами значення професійних знань для суспільної комерційної діяльності.

Отже, талант, знання, праця забезпечили бурхливий розвиток підприємництва в Україні в XIX столітті, яке особливо активно розвивалося у металургії, організації залізничного сполучення, машинобудуванні, цукроварінні, торгівлі.

Підприємництво періоду революції 1917-1921р.р. поступово почало занепадати, оскільки змінилася політична ситуація. Протягом 1918-1920р.р. на території України більшовики обмежували вільну торгівлю, що унеможливлювало приватну підприємницьку діяльність. Боротьба за політичну владу, часта зміна влади й відповідно економічної політики, привели до знищення підприємництва.

Надалі, з 1929 р., вільне підприємництво було згорнуто й оголошено нелегітимним, відбулося повне одержавлення економіки. Заперечення більшовицькою ідеологією підприємливості як стилю господарської поведінки, ліквідація приватної власності призвели до знищення підприємництва. На рубежі 2-ої половини 80-х років, і особливо після 1991р. підприємництво, вже в рамках суверенної України, зароджується знову. Відродження підприємництва в незалежній Україні відбувається доволі складно, оскільки підприємливість збереглася на генетичному рівні лише у незначної частини українського суспільства.

Реальний сектор малого бізнесу почав формуватися з 1986 по 1988 р., після прийняття постанови, а потім і Закону «Про кооперативи». Він і поклав початок розвиткові недержавного малого і середнього підприємництва, в у такий час, коли великі підприємства знаходилися в руках держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990р. «Про заходи для створення і розвитку малого підприємництва».

У процесі приватизації підприємства, що належали раніше державі; переходять у приватну і приватноколективну власність і на сьогоднішній день можна говорити про сформовану підприємницьку структуру у вітчизняній економіці, регламентовану відповідними нормативними актами.

Підприємництво –це такий економічний та соціологічний феномен, якому притаманний як приватний, так і публічний характер.

Приватний характер проявляється у свободі підприємницької діяльності. Свобода підприємницької діяльності визнається як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом (ч. 1 ст. 43 ГК).

 
 

 


Надані законом правові можливості реалізуються громадянами. Саме вони вирішують питання: займатися чи не займатися підприємницькою діяльністю, а якщо займатися, то яким чином – шляхом створення юридичної особи чи як підприємець без створення юридичної особи, та багато інших питань, пов'язаних із підприємницькою діяльністю. У вирішенні цих питань підприємець враховує свій приватний інтерес, що полягає в одержанні прибутку (доходу) і накопиченні капіталу.

Публічний характер підприємницької діяльності зумовлюється суспільними інтересами. В результаті суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито, тобто основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 p. відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими та загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб – платників податків.

Якщо підприємець узяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб'єктом із його клієнтами, є публічним договором.

 

 


Підприємництво необхідно розглядати як науку, тобто, систему знань, і як процес із відповідною технологією та алгоритмом протікання. Але в будь-якому випадку ці площини трактування підприємництва опираються на певні закони та принципи, хоч можуть мати різні механізми їхнього прояву.

Складова теоретичного характеру дає тлумачення предмету вивчення, його основних категорій і термінів, методів вивчення, а складова прикладного характеру конкретизує теоретичні положення через форми, способи, інструментарій здійснення підприємницької діяльності в суспільстві.

Отже, концептуально вивчення підприємництва повинно відображати дію законів, які формують і регулюють взаємозв’язки в підприємницькому середовищі та ринку взагалі; закономірності, які фіксують тенденції взаємодії всіх чинників розвитку підприємництва; фактори - як рушії та дієві сили, що сприяють або гальмують поступ підприємництва на інноваційній основі; механізм-як конкретні форми і способи реалізації дії законів у системі підприємництва та протікання підприємницького процесу.