Кожен, хто бажає підвищити культуру свого мовлення, повинен:
1) зрозуміти:
· що таке національна мова,
· в якій формі вона існує,
· чим письмове мовлення відрізняється від усного,
· які різновиди характерні для усного мовлення,
· що таке функціональні стилі,
· чому в мові існують фонетичні, лексичні, граматичні варіанти,
· у чому полягають їхні відмінності;
2) засвоїти та розвивати навички відбору та вживання мовних засобів у процесі спілкування;
3) оволодіти нормами літературної мови.
Визначаючи якісні характеристики культури мовлення, треба врахувати як його мовні особливості, так і позамовні (знання законів мислення, практичний досвід мовця – життєвий, віковий і мовленнєвий, психічний стан мовця, мету, наміри спілкування тощо). З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення є правильність, чистота, достатність, точність, логічність, ясність, доречність, багатство, виразність тощо.
Змістовність – слід ретельно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає.
Правильність і чистота – потрібно дотримуватися норм літературної української мови.
Точність – варто добирати слова і будувати речення так, щоб якнайточніше передати зміст висловлювання.
Логічність і послідовність – говорити і писати треба за деякою логічною схемою, послідовно, забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; складати план виступу чи лекції; систематизовувати підібраний матеріал; уникати логічних помилок.
Багатство – слід використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень.
Доречність – потрібно враховувати, кому адресовано висловлювання, як його буде сприйнято за певних обставин спілкування.
Виразність і образність – добирати слова і будувати речення треба так, щоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і вміти впливати на співрозмовника.