Наступного дня ми вдосвіта взялися до праці, бо треба було перенести все золото з печери на берег, а це майже миля відстані, і потім три милі везти його шлюпкою на „Еспаньйолу“, — що становило досить важке завдання для такої малої кількості людей. Нас мало турбували три пірати, які десь блукали на острові, бо ми гадали, що надовго відбили них бажання нападати. Але про всяк випадок ми поставили одного вартового на верхів'ї пагорба.
Працювали ми загарливо. Бен Ган і Грей перевозили човном золото на судно, а решта зносили його попередньо на берег. Золото дуже важкий метал: два золотих бруски ми зв'язували докупи мотузком і несли через плече; з такою ношею навіть дорослий ледве йшов. Мене, зважаючи на мої слабші сили, залишили в печері насипати монети в мішки з-під сухарів.
Як і в скрині Біллі Бонса, тут було зібрання найрозмаїтіших монет, тільки куди більше, ніж там, і мені дуже подобалося перебирати все це добро. Монети англійські, французькі, іспанські й португальські, георгіни[48]й луїдори, дублони й подвійні гінеї, муадори й цехіни,[49]монети із поличчями всіх королів Європи за останні сто років, дивні східні монети з тонким карбуванням павутинок чи то сплетених шворок, монети круглі й чотирикутні, монети, продірявлені посередині, щоб носити їх на шиї, — у цій колекції були зібрані гроші чи не з усього світу. Їх було так багато, як осіннього листя в лісі, і від вовтузні з ними у мене боліла спина й пальці.
Працювали ми цілими днями; надвечір велика купа скарбів опинялась на шхуні, але не менша їх купа чекала на нас у печері наступного ранку. І весь цей час ми нічого не чули про трьох бунтівників, які лишилися на острові.
Нарешті — здається, це було третього вечора, — коли ми з лікарем удвох походжали на верхів'ї пагорба, звідки видно було околишні низини, з непроглядної пітьми внизу вітер доніс до нас щось таке, як вереск або, може, спів. Проте це було так далеко, що ми ледь уловили невиразні звуки, після яких знов запала тиша.
— Хай їх Бог милує, — озвався лікар, — це заколотники.
— Ще й п'яні, сер, — почув я за спиною Сілверів голос. Сілвер, мушу сказати, мав у нас повну волю, і хоч ми ставились до нього вкрай холодно, тримався з нами невимушено, як привілейований і відданий служник. Взагалі він погорду до себе сприймав на диво спокійно, був надзвичайно чемний, кожному силкувався стати в пригоді, дарма що всі поводилися з ним, наче з собакою. Всі, крім Бена Гана, який досі ще страшенно боявся цього колишнього старшого над собою з Флінтового судна, і крім мене, бо я почував до нього деяку вдячність за своє врятування, хоч і мав підстави бути про нього гіршої думки, ніж хто інший, знаючи, яку нову зраду замислив був він на плато. Тому не дивно, що лікар відповів йому досить гостро:
— Може, п'яні, а може хворі й марять.
— Маєте слушність, сер, — погодився Сілвер, — тільки вам і мені до цього зовсім байдуже.
— Навряд чи ви сподіваєтесь, щоб я залічував вас до людяних осіб, — сказав лікар, посміхаючись, — тому мої почуття вам здадуться дивними, містере Сілвере. Та якби я знав напевно, що вони всі хворі (поки що, здається, тільки одного з них трусить пропасниця), то я, навіть ризикуючи своїм життям, пішов би надати їм лікарську допомогу.
— Даруйте, сер, але ви зробили б дуже велику помилку, — заперечив Сілвер. — Ви згубили б своє дорогоцінне життя, оце й тільки. Я тепер на вашому боці тілом і душею і не хотів би, щоб наш загін втратив таку людину, як ви, — я ж не забуваю, що я завдячую вам. Бо оті людці на болоті — вони не годні дотримати слова, навіть коли б захотіли. Я й більше скажу, вони й вашому слову не повірили б.
— Атож, — сказав лікар. — Зате ви годні дотримати слова, ми це знаємо.
Власне цим і вичерпуються наші останні відомості про трьох піратів. Тільки ще раз почули ми відлеглий постріл з рушниці й вирішили, що то вони полюють. Порадившись, ми ухвалили покинути їх на острові, чому Бен Ган страшенно зрадів, а Грей також привітав цю ухвалу. Ми залишили для них значні запаси пороху й куль, багато солоної козлини, трохи ліків і ще деякі потрібні речі: різні знаряддя, одяг, полотно, кілька сажнів линви і, з наполягання лікаря, добрячу пайку тютюну.
Після цього нам уже нічого було робити на острові, адже скарби були приставлені на шхуну, і ми запаслися прісною водою та рештками солонини на випадок якої затримки в дорозі. І ось одного чудового ранку ми підняли якір, на що в нас ледве стало сили, і вийшли з Північної бухти під тим самим прапором, якого капітан колись підняв над блокгаузом, де ми оборонялись від піратів.
Троє бунтівників, як виявилося, стежили за нами пильніше, ніж ми гадали, бо коли ми проходили вузькою горловиною з бухти й мусили наблизитись до південного її берега, то там побачили їх усіх трьох: вони стояли навколішки на піщаній косі, благально простягаючи до нас руки. Нам тяжко було кидати їх на безлюдному острові, але ж ми не могли наражати себе на небезпеку повторного заколоту, та й навряд чи це було б добротою — везти людей на батьківщину, де на них чекає шибениця. Лікар гукнув їм, де лежать залишені для них припаси. Але вони й далі, називаючи кожного з нас на ймення, благали змилуватись і не прирікати їх на смерть на цьому безлюдді.
Побачивши, що судно все-таки не змінює курсу й швидко віддаляється, один з піратів — не знаю, котрий саме — скочив на ноги, хрипло скрикнув, схопив мушкета й вистрелив. Куля просвистіла над головою Сілвера й продірявила грот.
Це примусило нас не показуватись якийсь час на видноті, а коли я перегодом виглянув, і пірати, і та коса зникли з обрію. Це вже був кінець наших пригод. Опівдні, на мою превелику радість, я побачив, що й найвища скеля Острова Скарбів зникла в блакитному просторі моря.
Нас було так мало на судні, що всім доводилося працювати не покладаючи рук, тільки капітан лежав на кормі на матраці й віддавав накази, бо хоч він і піддужав, але все ще потребував спокою. Ми прямували до найближчого порту в Іспанській Америці, не мігши зважитись на далеку дорогу до. Англії без достатнього числа матросів. І без того ми ледве давали раду з мінливими вітрами та штормами й зовсім знесиліли, поки досягли берегів Америки.
Сонце вже заходило, коли ми кинули якір у мальовничій закритій гавані, де нашу шхуну відразу оточили човни з неграми, мексиканськими індіанцями й метисами, що навезли на продаж садовини та городини й ладні були щохвилини пірнати за кинутими у воду монетами. Вигляд такої безлічі доброзичливих облич (надто ж негритянських), смак тропічних плодів і, головне, вогники, що почали спалахувати в місті, —все це становило такий чарівний контраст з похмурими й кривавими пригодами на Острові Скарбів! Лікар і сквайр взяли мене з собою, їдучи на берег провести там вечір. У місті ми познайомилися з капітаном англійського військового корабля, поїхали до нього на судно і так засиділися в гостині, що повернулися на „Еспаньйолу“ аж удосвіта.
Нас зустрів Бен Ган, що був сам-один на палубі, і з дивовижними гримасами почав сповідатися в тому, що Сілвер зник. Ган сам допоміг йому втекти в човні кілька годин тому, і тепер переконував нас, що зробив це, аби врятувати нам життя, яке, мовляв, було під загрозою, поки цей „одноногий дідько залишався на борту“. Та це ще не все: корабельний кухар утік не голіруч, він нишком проломив переділку в трюмі й потяг мішок з монетами вартістю, мабуть, три-чотири сотні гіней, які мали підтримати його в подальших блуканнях. Гадаю, ми всі були дуже задоволені, що так дешево здихалися його.
Щоб не бути багатослівним, скажу лише, що ми взяли на корабель кількох нових матросів і щасливо повернулися додому. „Еспаньйола“ прибула до Бристоля саме тоді, коли містер Блендлі збирався вже посилати по нас другого корабля.
З первісної команди нашої шхуни додому вернулося тільки п'ятеро. „Пий, і диявол тебе призведе до кінця“ — це пророцтво якраз і справдилося стосовно решти матросів. Хоча все-таки „Еспаньйола“ була щасливіша за судно, про яке співали пірати:
Ніхто не вернувся додому гулять,
А вийшло їх в море аж сімдесят п'ять.
Кожен із нас одержав свою частку скарбу й скористався нею — розумно чи по-дурному — на власний розсуд. Капітан Смоллет облишив морську службу. Грей не тільки зберіг гроші, а й, пройнявшись раптом бажанням піднестись у житті, серйозно заходився вивчати морську справу, тепер він штурман і співвласник одного добре впорядженого корабля, у нього є дружина й діти. Що ж до Бена, то цей, одержавши свою тисячу фунтів, витратив її чи розтринькав за три тижні, або, точніше, за дев'ятнадцять днів, бо на двадцятий прийшов до нас без шеляга. Довелося йому обійняти посаду брамника у сквайровім парку, чого він був якраз і побоювався. Він і досі живий, і дуже приятелює, а часом і свариться з місцевими хлопцями, а в неділі та свята чудово співає в церковному хорі.
Про Сілвера ми більше нічого не чули. Цей клятий одноногий моряк нарешті зник з мого життя. Мабуть, він розшукав свою чорношкіру жінку й живе десь у достатках разом з нею та своїм папугою Капітаном Флінтом. Принаймні, я сподіваюся, що це саме так, бо навряд чи йому суджено розкошувати на тім світі.
Решта скарбів — бруски срібла і зброя — все ще лежать там, де Флінт закопав їх — і, коли хочете знати мою думку, їм там і місце. А мене вже ні волами, ні арканом на заманиш удруге на оцей клятий острів. Я й досі прокидаюся від жаху, коли вві сні чую грізний гуркіт прибою біля його похмурих скель і пронизливий голос Капітана Флінта, що вигукує без кінця:
— Піастри! Піастри! Піастри!
[1]Текст перекладу Юрія Корецького взято з редагуванням Р. Доценко за виданням:
Р.Л. Стівенсон. Зібрання творів у 5-ти томах. Том 1. К.: Українознавство, 1994. 384 с. — С.: 7-169. (MVV)
[2]Осборн, Ллойд — пасерб Р.-Л. Стівенсона, згодом фактичний його секретар і співавтор низки останніх творів.
[3]Бенбов, Джон (1653–1702) — англійський адмірал, здібний флотоводець.
[4]Сквайр — нетитулований дворянин і поміщик (в Англії), також шанобливе звертання, додаване до прізвища.
[5]Кабестан — суднова лебідка з барабаном на вертикальному валу.
[6]Гандшпуг — підойма підважувати й пересувати важкі речі на судні.
[7]Ходіння по дошці — смертна кара у піратів: засудженому зав'язували очі й примушували йти дошкою, перекинутою через борт, поки він упаде у воду.
[8]Тортугас — група острівців біля берегів Флориди.
[9]Іспанське море — давніша назва морської акваторії над північним узбережжям Південної Америки.
[10]Гінея — золота монета в Англії до початку ХІХ ст. вартістю 21 шилінг.
[11]Саванна — місто й порт у штаті Джорджія, США.
[12]Квадрант — старовинний прилад визначати височину небесних тіл.
[13]Дублон — старовинна золота монета в Іспанії, Португалії та інших країнах; луїдор — старовинна французька золота монета з поличчям одного з королів Луї (Людовіків); піастр — давня срібна монета в Іспанії та деяких інших країнах, мала різну вартість.
[14]Ель — різновид англійського світлого пива.
[15]Чорнобородий — прізвисько пірата Едварда Тіча (поч. ХVІІІ ст.), відомого своєю жорстокістю.
[16]Порт-оф-Спейн — столиця острова Тринідад у Карибському морі.
[17]Палм-Кі — імовірно, острівець біля берегів Флориди.
[18]Кілювання — старовинна кара у флоті, полягала вона в тому, що винного протягали на линві у воді під кілем судна.
[19]Малабар — південно-західне узбережжя Індостану; Суринам — голландська колонія на північно-східному узбережжі Південної Америки; Провіденс — або портове місто в штаті Род-Айленд (США), або один з двох невеликих острівців Вест-Індського архіпелагу (Старий Провіденс чи Новий Провіденс), на яких свого часу мали пристановище пірати; Порто-Белло — місто на карибському узбережжі Панами.
[20]Гоа — місто і порт у Малабарі, довгий час португальська колонія.
[21]Галс — напрям руху судна щодо вітру.
[22]Капелан — тут: священик при домовій церкві в Англії.
[23]Пасатний вітер, пасат — майже постійний вітер у тропіках: північно-східний у північній півкулі, південно-східний — у південній.
[24]Бушприт — нахилена вперед щогла на прові судна.
[25]Бізань-щогла — задня щогла на трищогловому вітрильнику; фок-зейль — долішнє вітрило на фок-щоглі (передній щоглі).
[26]Грот-щогла — середня, найбільша щогла на трищогловику.
[27]Кід, Вільям (1650–1701) — англійський морський капітан, що став піратом і прославився нібито позакопуваними в різних місцях скарбами.
[28]Шканці — частина верхньої палуби між грот-щоглою та бізань-щоглою.
[29]Рея — поперечний брус, прикріплений до щогли; до рей прив'язують вітрила.
[30]Шпігати — отвори в борті судна для стікання води. Бакштаг — линви, якими підтримують щогли, реї тощо.
[31]Лот — прилад визначати глибину моря.
[32]„Ліллібуллеро“ — поширена в Англії XVIII ст. католицька пісня.
[33]Фонтенуа — селище (на території Бельгії), під яким 1745 р. французи перемогли в битві об'єднане англо-голландсько-австрійське військо на чолі з англійським герцогом Кемберлендським.
[34]Насправді піратів на цей час лишилося тільки вісім чоловік, бо матрос, якого містер Трелоні підстрелив на борту шхуни, помер від рани того ж таки вечора. Але ми, звичайно, дізналися про це набагато пізніше. (Прим. Гокінса).
[35]Брити — кельтські племена, що в давнину заселяли Англію.
[36]Грот — долішнє вітрило на грот-щоглі; клівер — трикутне вітрило на бушприті.
[37]Румпель — підойма, щоб повертати стерно.
[38]Бак — носова частина горішньої палуби.
[39]Фальшборт — додаткова обшивка борту судна над горішньою палубою.
[40]Ванти — грубі кодоли, що підтримують щогли з боків і ззаду.
[41]Гік — брус на суднах розтягати долішній край вітрил.
[42]Шкоти — линви натягати вітрила.
[43]Фали — линви підіймати вітрила.
[44]Гафель — поперечний брус, до якого прикріплюють горішній край вітрила.
[45]Нірал — линва спускати вітрила.
[46]Кільсон — брус на днищі судна над кілем.
[47]„А поза ним пси і душогуби“ — Об'явлення св. Івана Богослова (Апокаліпсис), 22,15.
[48]Георгіна — давня англійська півкрона або гінея з образом св. Георга.
[49]Муадор — давня португальська й бразильська золота монета; цехін — золота монета, що карбувалася з XIII ст. у Венеції, а потім і в інших італійських містах.