Для поліпшення виробничого процесу необхідно ознайомитися зі станом справ.
Саме тому варто «розщеплювати» іменники на допоміжне дієслово та віддієслівний іменник, що поширює та узагальнює дію, наприклад: давати вказівки, дати доручення, провести операцію, надати допомогу тощо. Розщеплений присудок передає точні термінологічні значення, створює колорит ділового тексту, зосереджує увагу читача на інформації і сприяє її кращому запам’ятовуванню.
Під час перекладу тексту з російської мови на українську, варто мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, ненормативним є вживання активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами -ач, -яч, -уч, -юч, їх треба відтворювати кількома способами:
1) прикметниками:
ведучий – провідний (але ведучий програми, концерту)
захоплюючий – захопливий
координуючий – координаційний
оточуючий – навколишній
слідуючий – наступний (якщо йдеться про перелік чогось (когось), тоді вживається слово такий).
Наприклад: провідний фахівець; навколишнє середовище; наступне питання.
2) іменниками:
завідуючий – завідувач
виступаючий – промовець
відпочиваючий – відпочивальник
головуючий – голова
працюючий – працівник.
Наприклад: завідувач відділу; голова банку; працівник університету.
3) підрядними означальними реченнями із сполучниками що, який, котрий:
Наприклад: працюючий студент – студент, що (який)працює
мислячий учень – учень, який (що )мислить.
Для української мови нормативними є слова із суфіксами -ач,-яч, -уч, -юч (-ущ), що перейшли до класу прикметників, наприклад: блискучий успіх, правляча партія, невмирущий народ.
Про синтаксис речень і тексту варто говорити в межах писемної форми професійного спілкування, яка вимагає обов’язкового дотримування нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої структури тексту. Важливо пам’ятати, що для синтаксису ділового мовлення характерним є:
– практично повна відсутність питальних і окличних речень;
– прямий порядок слів (присудок, як правило, має форму теперішнього часу для створення ефекту позачасовості та ставиться після підмета, а узгоджене означення – перед означувальним словом; вставні слова виносяться на початок речення);
– уживання непрямої мови (вживання прямої мови можливе лише при цитуванні певного документа);
– переважна більшість пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на собі, а на дії: не затверджує, а затверджується, не розповідає, а розповідається, не прогнозує, а прогнозується), інфінітивів (затвердити, розповідати, прогнозувати), дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;
– нанизування форм родового й орудного відмінків із великою кількістю віддієслівних іменників (забезпечення кого? чим?).
J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1. Що називається реченням?
2. Що таке підмет? Які є підмети? Чим вони виражаються?
3. Що таке присудок? Які є присудки? Чим може бути виражена іменна частина присудка?
4. Що називається вставними конструкціями? З якою метою вони вживаються в реченні?
5. Що надає тексту лаконізму? Що не бажано висловлювати дієприслівниковим зворотом?
6. Для чого вживаються пасивні конструкції у мові професійного спілкування? Яка їх роль?
7. На що слід звертати увагу під час перекладу текстів з російської мови на українську?
Типовий зразок документа