Одним з найважливіших завдань навчально-виховного процесу та сутністю індивідуальної роботи є розвиток та формування здібностей дитини.
Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої та пояснюють легкість та швидкість виконання нею того чи іншого виду діяльності.
Природною передумовою розвитку здібностей вважають задатки – отримані від народження природні потенції розвитку певних психічних якостей.
Здібності формуються та розвиваються під впливом умов життя та діяльності, навчання та виховання. “Розвиток людини – це розвиток його здібностей, а розвиток здібностей людини – це те, що є розвитком на відміну від накопичення знань та умінь”(Рубінштейн С.Л.).
Розрізняють здібності загальні – розумові властивості, які виявляються у багатьох галузях знань, та спеціальні – в окремих сферах діяльності (мистецтво, спорт, техніка тощо). Загальні здібності є не тільки передумовою, але й результатом всебічного розвитку особистості. Спеціальні здібності дитини виявляються тим краще, чим вищий її загальний розумовий розвиток.
Увага до індивідуальних здібностей дитини необхідна і тоді, коли вони не визначені. У таких випадках в особистості кожної дитини необхідно шукати щось таке, що притаманне лише їй, що у майбутньому при переході до іншого вікового періоду або зміни зовнішніх обставин може стати перспективним для її подальшого розвитку.
Здібності дитини не можуть розвиватися без її активності та схильностей, під якими розуміють бажання або тяжіння до певних видів діяльності. Схильності є свого роду показниками та передумовами розвитку здібностей та залежать від умов середовища, навчання і виховання.
Розрізняють три категорії здібних дітей:
· з раннім розвитком інтелекту – їм притаманний швидкий темп навчання, випередження у розвитку ровесників;
· з яскравим проявом здібностей до окремих видів діяльності і шкільних наук – вони характеризуються звичайним загальним рівнем розвитку інтелекту і особливими нахилами в певній галузі мистецтва, науки чи техніки;
· з потенційними ознаками обдарованості – їх відрізняє особлива своєрідність розумової праці, оригінальність і самостійність суджень, неординарність точки зору з різних питань.
Обдарованістю називають своєрідне поєднання та високий рівень здібностей. Не слід ототожнювати поняття “обдарованість” та “талановитість”, під яким розуміють високий ступінь творчих здібностей до будь-якої спеціальної діяльності, що реалізується у конкретних суспільно значущих продуктах.
Можна виділити наступні види обдарованості:
· спеціальна (художня, музична, спортивна тощо) — високі досягнення у різних галузях творчості і виконавської майстерності;
· загальна (інтелектуальна) — швидке оволодіння основними поняттями, легке запам’ятовування і збереження інформації;
· академічна — успішність у засвоєнні окремих предметів;
· творча — характеризується здатністю висувати нові ідеї або блискуче використовувати те, що вже стало набутками суспільства;
· соціальна — схильність до встановлення конструктивних взаємовідносин з іншими людьми;
· практична — здатність до підприємницько-практичного мислення;
· однобічна – виключно високий рівень розвитку однієї групи здібностей, всі інші розвинені нижче середнього.
Зазначені види обдарованості не ізольовані один від одного: людина може бути обдарованою по відношенню до цілої групи споріднених здібностей. Але всі види обдарованості обов’язково передбачають певний рівень розвитку розумових здібностей. Чим вищий цей рівень, тим ефективніше її діяльність у тій або іншій спеціальній сфері.
Обдаровані діти (“вундеркінди”) – діти з високим рівнем розумового розвитку або спеціальних здібностей. За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я обдаровані діти віднесені до групи ризику і потребують особливого виховання, розробки спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, навчання у спеціальних школах.
Основними рисами таких дітей є: розумова активність, винахідливість у заняттях, ініціативність, комунікативність, позитивна життєва енергія, багатство активного словника, випередження у навчанні, схильність до праці, творчість.
Робота з обдарованими дітьми будується на таких принципах: індивідуальний підхід, навчання на високому рівні складності; звільнення дитини від тотальної регламентації, створення ситуації вибору тощо.
Головна умова розвитку обдарованості – оптимально ефективна взаємодія між зовнішніми і внутрішніми чинниками впливу на особистість дитини.
Єдина можливість керівництва цим процесом – конструювання індивідуалізованого навчально-виховного процесу, спрямованого на розвиток творчих здібностей дітей.
Система роботи з обдарованою дитиною включає наступні кроки:
· виявлення особливостей обдарованості (здібності, інтереси, схильності);
· практичне врахування визначених психологічних особливостей дитини в індивідуальній роботі з нею;
· перебудова власної професійної діяльності педагога;
· підпорядкування навчально-виховного процесу відповідним властивостям даної обдарованої дитини;
· координація зусиль батьків та вчителів у розумінні та допомозі обдарованим дітям.
Концептуальна модель розвитку обдарованих дітей складається з трьох етапів:
І етап - екстенсифікаційний (розширюючий). Навчання сприяє забезпеченню максимальних умов для обдарованої дитини.
ІІ етап - інтенсифікаційний. Заняття спрямовуються на організацію продуктивної діяльності обдарованої дитини в обраній сфері діяльності.
ІІІ етап - трансцендентний. На заняттях організується відносно самостійна робота обдарованої дитини.
У педагогічній практиці відомий такий факт, як “згасання обдарованості”. Причинами цього явища може бути:
· відсутність у структурі обдарованості творчого компоненту (творчі задатки відсутні або не були своєчасно та повною мірою розвинені);
· зміна зовнішніх умов, до яких дитина не підготовлена;
· недостатній рівень необхідних вольових якостей.
Тому найбільш правильним у роботі з обдарованими діттми є формування у них прагнення до подальшого вдосконалення, самовизначення, виховання вольових якостей.