1. Активізація чуттєвого досвіду і опорних знань учнів:
а) методом бесіди (розробка питань до бесіди): а).............
б).............
в).............
б)виконання письмового завдання: а)..............
б)..............
в)...............
2. Мотивація учіння школярів.
А. На етапі первинного засвоєння знань:
а)...............................
б)..............................
в)..............................
Б. На етапі осмислення знань:
а)..........................
б)..........................
в)...........................
3. Повідомлення теми, мети, задач уроку.
4. Первинне сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.
А. Проблемний виклад питань:
а)............................................
б)............................................
в)............................................
Б. Самостійна робота з підручником при виконанні проблемних завдань:
а)........................................
б)........................................
в)........................................
5. Осмислення знань.
А. Методом бесіди:
а).........................................
б).........................................
в)..........................................
Б. Методом виконання пізнавальних завдань або задач:
а).........................................
б).........................................
в).........................................
6. Узагальнення і систематизація знань.
А. Методом бесіди: питання
а).........................………….
б)..........................…………
в).........................................
7. Підсумки уроку:
а) стислий виклад основних моментів уроку;
б) бесіда;
в) оцінювання відповідей;
8. Домашнє завдання:
а) запис на дошці і в щоденниках змісту роботи;
б) перевірка розуміння учнями змісту і способів виконання завдання.
Весь навчальний процес - це ланцюг різних форм навчальної роботи, кожна з яких спирається на попередній і прокладає шлях наступному. На кожному уроці потрібно ставити мету, чітко її формулювати. Тільки чітке розуміння вчителем того, що він хоче досягти на даному уроці, забезпечить його ефективність.
Для того щоб план уроку був здійснений, потрібно створити певні умови.
Після проведення уроку чи іншої форми організації навчання, кожен учитель повинен їх проаналізувати.
Наприклад, за такою схемою (найбільш поширена): загальні відомості про урок (підготовка класу до уроку); досягнення мети; виконання плану; активність учнів; обсяг і якість знань учнів (свідомість, глибина, міцність, дієвість); виховне, освітнє і розвивальне значення уроку; цінні знахідки уроку (що потрібно закріпити); недоліки (від чого необхідно позбутися).
Урок - це підгрунтя для творчості вчителя. Але для того, щоб творити, вчитель повинен знати типи уроків, їх класифікацію.
Проблема класифікації уроків має не лише теоретичне, а й практичне значення. Не можна чітко організувати процес навчання, не виділивши типи уроків за певною ознакою, не визначившись, який з них найбільш підходить для розв’язання педагогічних задач, котрі поставив вчитель при викладанні даної теми.
Як будь-яке складне явище, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками, тому єдиної класифікації уроків у сучасній педагогіці немає.
Так, Іванов С.В. за основу класифікації уроків бере основні етапи навчального процесу (стадії ходу навчання), що мають таку послідовність: а)підготовка до вивчення теми; б)первинне сприймання навчального матеріалу; в) осмислення; г)закріплення.
Відповідно з цими моментами Іванов С.В. виділяє такі типи уроків:
1) вступні уроки; 2) уроки первинного ознайомлення з матеріалом; 3) уроки створення понять, встановлення законів і правил; 4) уроки застосування отриманих знань на практиці; 5) уроки навичок (тренувальні) 6) уроки повторення і узагальнення; 7) контрольні уроки; 8) комбіновані (мішані).
І.М. Казанцев класифікує уроки за ознакою основного способу їх проведення і виділяє 7 типів:
1) уроки з різноманітними видами занять; 2) уроки-лекції; 3) уроки-бесіди; 4) уроки-екскурсії; 6) уроки самостійної роботи; 7) уроки лабораторної роботи та інших практичних занять.
Найбільш розповсюдженою у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за основною дидактичною метою занять: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок засвоєння навичок і вмінь; 3) урок застосування знань, навичок і вмінь; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь; 6) комбінований урок.
Співвідношення уроків різних типів неоднакове і залежить від характеру навчальної дисципліни, мети і задач окремих навчальних предметів.
Класифікація уроків за основною дидактичною метою найбільш зручна для практичного застосування. Складаючи календарний план занять, вчитель розподіляє уроки за окремими розділами у відповідності до дидактичних цілей, визначаючи певні типи уроків з кожної теми.
Класифікація уроків за основною дидактичною метою доцільна і тому, що вона дозволяє більш чітко визначити мету і завдання кожного уроку і мобілізувати школярів на успішне їх розв’язування.
Урок має свою структуру (будову). В поняття “структура уроку” вкладається три ознаки: склад (з яких елементів або етапів складається урок), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять до заняття), зв’язок (як вони між собою пов’язані). Урок не є статичною формою. Це складна динамічна система, якій притаманні всі закони діалектики. В його структурі деякі дидакти виділяють зовнішні (макроелементи) і внутрішні (мікроелементи).
Кожний тип уроку має певну чітку мету. Ця мета досягається поступово, в силу розв’язання ряду послідовних задач. Ці основні задачі, необхідні для досягнення дидактичної мети, і є елементами макроструктури. Для кожного типу уроку макроструктура є постійною, незмінною, оскільки не змінюються закономірності і задачі того чи іншого процесу, що здійснюється на уроці.
Проте, крім основних макроетапів, кожний тип уроку має внутрішню структуру - мікроструктуру. Вона визначається тими способами, методами, засобами, за допомогою яких розв’язуються окремі задачі на кожному етапі уроку. Мікроструктура є мобільною, динамічною частиною уроку.
Ефективність кожного уроку визначається не тільки макроструктурою, але й мікроструктурою, яка передбачає методи, прийоми, засоби навчання і їх послідовність та взаємозв’язок на кожному макро- і мікроетапі. Плануючи мікроструктуру, потрібно виходити з рівня пізнавальної активності і самостійності учнів у виконанні навчальних завдань.
Однією з найважливіших проблем дидактики є підвищення ефективності уроку, тобто досягнення запрограмованих результатів, та інтенсифікації (від лат. напруга, зусилля), підвищення результативності в кожну одиницю часу.
З метою підвищення ефективності уроку творчі вчителі вводять такі характерні зміни в його структуру, окремі його елементи та їх співвідношення:
· зведення до мінімуму часу, що відводиться на організаційну частину;
· при необхідності скорочення часу на перевірку домашніх письмових завдань;
· проведення спеціальної перевірки домашніх завдань на дошці лише у випадках, коли це потрібно для додаткового розбору або закріплення;
· значне скорочення часу, що відводиться на індивідуальне опитування;
· більш широке і цілеспрямоване застосування фронтальних форм перевірки знань;
· поєднання в окремих випадках індивідуального опитування з самостійною письмовою роботою;
· зміна характеру опитування - надання йому навчального характеру;
· поєднання функцій контролю і закріплення;
· включення в урок самостійних робіт учнів з метою засвоєння нового матеріалу;
· усний виклад вчителем в основному того матеріалу, який є важким для самостійного опрацювання;
· розвиток на уроці навичок і умінь самостійного набуття знань, роботи з підручниками та іншою літературою;
· індивідуалізація завдань, збільшення кількості вправ практичного характеру, що вимагають творчого застосування знань та умінь;
· посилення ролі супутнього закріплення нового матеріалу безпосередньо на уроці;
· збільшення питомої ваги послідовного закріплення - практичної роботи, наближеної до життя;
· виділення для закріплення головних ідей навчального матеріалу.
Основними факторами інтенсифікації уроку у практичній діяльності є: посилення цілеспрямованості та складності (за умови дотримання доступності для даного класу); поглиблення мотивації, розвиток пізнавального інтересу, введення елементів гри; збільшення інформаційної ємності; застосування технічних засобів і програмованого навчання, диференційованого навчання; посилення міжпредметних зв’язків; творчий підхід учителів до вибору методів навчання, оптимальний вибір методів навчання.
Останнім часом дуже поширені нестандартні уроки. Їх можна назвати авторськими уроками, оскільки вони є творчим винаходом окремих талановитих вчителів. Ці уроки віддзеркалюють оригінальність мислення, творчі педагогічні здібності. На наш погляд, можна дати таке визначення нестандартним урокам: нестандартний урок – це творче втілення авторського задуму, який не має усталеної структури цієї форми організації навчання.
Успішність проведення оригінальних уроків залежить від майстерності вчителя та підготовленості учнів, від того “ґрунту”, на якому він проводиться. Тому можна використати ідею, деякі форми, методи, але не завжди можна досягти аналогічних результатів. До нестандартних уроків відносяться: уроки-подорожі, уроки-вогники, уроки відкритих думок, уроки-спектаклі, уроки-занурення, уроки захисту проектів тощо.
Крім уроку, нині широко застосовуються інші форми навчання, зокрема семінарські заняття, які рекомендуються для проведення у старших класах (Концепція загальноосвітньої середньої національної школи України, Положення про середню загальноосвітню школу, Концепція 12-річної загальноосвітньої школи).
В педагогічній літературі є різні підходи до класифікації семінарських занять: за дидактичною метою, за способом ведення заняття, за джерелом, над яким працюють учні тощо.
Залежно від складності і обсягу вимог шкільні семінари умовно поділяються на три відносно великі групи: підготовчі (просемінари), власне семінари і міжпредметні семінари.
Просемінарські заняття проводяться в середніх класах. На цих заняттях відбувається знайомство з новими формами роботи (як скласти план, тези, виступ і провести дискусію). За цільовою спрямованістю семінарські заняття можна поділити на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; комбіновані семінари. За основними методами проведення їх можна поділити: на семінар-бесіду, семінар-коментар, семінар-комбінований, семінар-обговорення. Кожен з цих видів семінарів поступово збільшує вимоги до самостійної підготовки учнів, які ускладнюються за змістом і формою. Семінар може мати риси наукового завдання, на якому обговорюються не тільки зміст, але й методика набуття знань.
Важливою формою організації навчання є домашнє завдання. Домашня робота організується з урахуванням наступних умов:
- наявності пізнавального інтересу до виконання завдання і усвідомлення мети роботи. Цього можна досягти чіткістю і точністю завдання, постановкою їх у проблемному плані;
- виховання відповідальності в результаті роз’яснення і контролю з боку вчителя;
- формування навичок самостійної роботи.
Домашні завдання можна поділити за їх спрямованістю на: засвоєння теоретичних знань; формування навичок і умінь; застосування навичок і умінь в різних умовах; узагальнення і систематизація; комбіновані.
Класно-урочна система постійно вдосконалюється. Основні напрями її оновлення:
- створення систем навчання (лекційно семінарська система навчання Гузика М.П.), де за одиницю навчального процесу береться не урок, а тема та застосовується викладання блоками;
- введення нестандартних форм організації (урок-диспут, урок-конференція, урок-консультація, урок-змагання тощо);
- введення інтегративних форм організації навчання (міжпредметних семінарів, міжпредметних факультативів і т.д.);
- модульне навчання;
- запровадження нових технологій особистісно зорієнтованого навчання.
Особистісно зорієнтоване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра), вимагає використання діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору з авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання (Концепція 12-річної загальної середньої освіти).